Геронім Язловецький

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Дідич, урядник, військовик
Геронім Язловецький
Інші імена: Єронім, Єроним, Ярош, Ієронім Язловецький, Hieronim (Jarosz) Jazłowiecki
Народження: бл. 1570
Смерть: початок 1607
Громадянство: size Республіка Обидвох Націй
Родина: батько — Єжи Язловецький, матір — Ельжбета з Тарлів, дружина — Елеонора з Острозьких, тесть — Іван-Януш Острозький, за деякими даними мав сина
Освіта: навчався за кордоном
Робота: урядник (подільський воєвода)
Військова служба: воєначальник
Політична діяльність: послом сейму
Громадська діяльність: благодійник РКЦ
Примітки: кальвініст, римо-католик; похований у костелі домініканців у Язловці

Геронім Язловецький, або Єронім, Ярош[1], Ієронім [2] гербу Абданк (пол. Hieronim Jazłowiecki; бл. 1570 — початок 1607) — польський шляхтич, військовик, урядник, дипломат Королівства Польського Республіки Обидвох Націй (Речі Посполитої). Дідич маєтностей на теренах нинішньої Тернопільщини, благодійник РКЦ. Перейшов з кальвінізму на латинський обряд.

Життєпис

варіант гербу Абданк

Народився близько 1570 року[3][4][5]. Був наймолодшим сином великого коронного гетьмана Єжи Язловецького і його дружини Ельжбети з Тарлів. Старшим братом Героніма був Миколай Язловецький.

Батько відіслав його навчатися за кордон 1585 p. Виїхав туди під опікою львівського каноніка і рогатинського латинського пароха Перліцького, 27 вересня записався навчатися до університету в Інґольштадті (Баварія)[3]), де перейшов з кальвінізму на латинський обряд, ставши, ймовірно, фанатично віруючим. Після повернення з навчання розпочав військову службу серед постійних боїв з кримськими татарами, волохами, османами (під Агрою в Угорщині[3]), у яких пройшла більша частина його доволі короткого життя. Про нього писали, що битви для нього іграшка, табір є домом, кінь — сидінням, панцир — одягом, танці з татарами — забавою[6]. 1597 р. був послом на сейм від Подільського воєводства. Як і батько, ходив походом на Очаків.

Мав конфлікти:

  • з Потоцькими — 1598 року вчинив збройний напад на Городок, який належав Яну, Анджею, Якубу, Стефану Потоцьким — прийомним онукам тітки Друзяни Потоцької з Язловецьких. Вважався таким, що зможе краще ним розпоряджатися. Напад відбили, справу залагодили[3]);
  • Станіславом Стадницьким — «Дияволом» з Ланьцута (старостою зигвульським, рокошашином); написав 24 червня 1606 листа йому, в якому відраджував рокош. Під час листування образив останнього, через що той назвав Г. Язловецького пияком, пригадав життя його батька Єжи. Листування могло призвести до внутрішніх чвар між шляхтою Руси (не трапилося через передчасну смерть хворобливого Г. Язловецького);
  • Костянтином Корняктом 1601 р. — через надання останньому шляхетства королем Сиґізмундом ІІ Авґустом (був боржником останнього, за що віддав Сосницю в Перемиській землі; намагався добитися конфіскації майна К. Корнякта).

1605 р.: став воєводою подільським; під час перебування в гостях у руського воєводи Станіслава Ґольського в Підгайцях мав конфлікт з Войцехом Копичинським, наслав на нього своїх придворних, які напали і вбили останнього[7]. Був старостою сокальським, червоногородським (правдоподібно, отримав після смерті брата Миколая). 1606 р. під час антикоролівського рокошу (заколоту) шляхти під керівництвом Миколая Зебжидовського виступив на стороні короля Сиґізмунда ІІІ Вази. Їздив з дипломатичними місіями до Османської імперії, брав участь у роботі Сейму, Коронного трибуналу.

За його участи продовжили розбудову Язловецького замку, розпочату батьком: прибудували велику півкруглу бастею зі сторони міста, звели на дитинці нові житлові будинки, каплицю.

1602 р. за його сприяння відновили римо-католицьку парафію в містечку Бариші[8]. Перед смертю сприяв відновленню костелу, написав дарчу для домініканського монастиря в Язловці[9].

Помер на початку 1607 року[7], був похований у крипті костелу домініканів у Язловці, розташованого неподалік підніжжя замку.

Маєтності

За даними Романа Желєвского (Roman Żelewski), в його руках опинилися усі маєтності роду[10]. Після смерті їх посіла сестра Ядвіґа Белжецька (пом. 1641[11]); крім Язловця з приналежними селами до їх складу входили 9 великих «ключів»: кошиловецький, товстенський, королівський, городоцький, бедриковецький, мишківський, капустинецький, білецький, чернелицький[7] (в акті поділу спадщини Язловецьких після смерті Героніма Язловецького стверджується, що язловецький маєток складався з шести господарських комплексів: 1) Язловецького із мурованим замком у Язловці та фільварками; 2) Бариського (містечко Бариш та села Бариш Старий, Зубрець, Заліщики, місто Косів, Пархова, Полівці, Поморці, Ріпинці); 3) Кошилівського (містечко Кошилівці із замком та села Берем’яни, Дуліби, Губин, Григорівці, Летяче, Незброди, Новосілка, Попівці, Садки, Слобідка, Хмелева, Шуторминці, Цапівці); 4) Більчецького (містечко Більче із замком і передмістям та села Вонятинець, Городок, Королівка, Костільники, Кілинці, Сконятинці, Шишківці, Щитівці); 5) Бедрихівського (Бедрихівці, Дзвиняче, Добровляни, Дуплища, Жиравка, Заліщики або Новоселецька) та 6) Товстенського (містечко Товсте та села Ворновчинці, Головчинці, Капустинці, Лисівці, Нирків, Свидова).[1]

31 серпня 1611 князь Іван-Юрій Радзивіл, чоловік удови Елеонори, уклав угоду зі спадкоємцями її померлого чоловіка (Чурилами, Белжецькими, Богушами, Кашевськими), отримавши майнові права на Язловець[12]. Акт поділу спадку Г. Язловецього підтвердили 1622 р.[13][13]. Також Геронім володів (посідав) селом Рожневом на Покутті[14].

Шлюб

Елеонора Острозька

Був одружений з княжною Елеонорою Острозькою (1582—1618) — дочкою волинського воєводи, краківського каштеляна князя Януша (Івана) Острозького. Шлюб виявився бездітним. Біля 1609 р. Елеонора вдруге вийшла заміж за князя Івана-Юрія Радзивіла (15881625) — внука Миколу Криштофа Радзивіла «Чорного», великого литовського канцлера.

Оскар Кольберґ у праці «Ruś Czerwona» стверджував, що дружина Героніма, перебуваючи біля вікна у замку, випустила з рук сина, який упав на бруківку та загинув. З розпачу вона кинулась у криницю на дитинці замку[15] На Геронімі вигасла чоловіча лінія роду Язловецьких[16].

Примітки

  1. 1,0 1,1 Скочиляс, с. 226.
  2. Войтович, Л. Княжа доба: портрети еліти. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — С. 516.
  3. 3,0 3,1 3,2 3,3 Żelewski, s. 120.
  4. Є відомості, що народився 1570 року; див.: Hieronim Mikołaj Buczacki z Buczacza h. Awdaniec (ID: 2.579.84).
  5. Ймовірно, в Язловці
  6. Barącz, s. 60.
  7. 7,0 7,1 7,2 Żelewski, s. 121.
  8. Quirini-Popławski, R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków, 2010. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 18. — S. 15.
  9. Андрусяк, Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 35. — (Український архів, т. XXVII).
  10. Очевидно, як єдиного чоловіка з Язловецьких; також можна припустити, що якусь частку могли посідати дожиттєво сестри Героніма.
  11. Нагірний, В. Початок та основні етапи будівництва замку // Пам'ятки України. — 2015. — № 7—9 (191). — С. 8.
  12. Lulewicz, H. Radziwiłł Jan Jerzy h. Trąby // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1987. — T. XXX. — S. 198. (пол.)
  13. 13,0 13,1 Нагірний, с. 33.
  14. Ґушул, М. Рожнів і Покуття. Минуле й сучасне, духовне й матеріальне. — К., 2013. — С. 2.
  15. Kolberg, O. Ruś Czerwona // Dzieła wszestkie. — Wrocław—Poznań : PTL, 1976. — S. 12. (пол.)
  16. Barącz, s. 69.

Джерела та література

  • Скочиляс, І. Язловецьке намісництво на Західному Поділлі у XVII – першій половині XVIII століть: територіальний “родовід” та парафіяльна мережа: (Історико-географічний аспект) // Український археографічний щорічник. — К., 2006. — Вип. 10/11. — С. 226.
  • Станкевич, М. Бучач та околиці. Маленькі образки. — Львів : СКІМ, 2010. — 256 с., іл. — С. 35. — ISBN 966-95709-0-4.
  • Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie. — Lwów, 1862. — 230 s.
  • Kowalski, S. J. Powiat buczacki i jego zabytki. — Biały Dunajec — Ostróg : Wołanie z Wołynia, 2005. — 248 s. — ISBN 83-88863-16-9.
  • Łoziński, W. Życie polskie w dawnych wiekach (1907). — Lwów : Altenberg — Gubrynowicz & syn, 1921 (IV edycja). — S. 189.
  • Żelewski, R. Jazłowiecki Hieronim h. Abdank // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1964. — T. ХІ/1, zeszyt 48. — S. 120—121.

Посилання

Зауваги

Першу версію цієї статті започаткував Дмитро Лоґуш.