Володимир Гамерський

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук


Лікар, громадський діяч, благодійник
Володимир Гамерський
доктор Володимир Гамерський
доктор Володимир Гамерський
Народження: 8.10.1890
м. Тарнобжеґ, нині Польща
Смерть: 21.7.1945
табір Штрасгоф, Австрія
Громадянство: size Австро-Угорщинаsize ЗУНРsize Польща → size Українська держава (1941)
Родина: батько — Олександр, матір — Анна, дружина — Ксенія, діти — Ева, Богдан, брат — Павло, тета — Софія Ілевич
Освіта: гімназія, Віденський університет
Робота: лікар
Військова служба: сотник УГА
Громадська діяльність: член Українського лікарського товариства
Дім д-ра Володимира Гамерського, Бучач

д-р Володимир Гамерський (8 жовтня 1890, м. Тарнобжеґ, нині Польща — 21 липня 1945, табір Штрасгоф, Австрія) — український галицький лікар, громадський діяч. Сотник УГА, симпатик ОУН, доктор медицини. Небіж освітянки і музикантки Софії Ілевич. Член Українського лікарського товариства.

Життєпис

Народився 8 жовтня 1890 в м. Тарнобжеґу, повітовому центрі коронного краю Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська монархія (нині Підкарпатське воєводство, Польща). Його батьком був Олександр Гамерський, матір'ю — Анна з Ілевичів, дочка пароха с. Мшаної поблизу Городка о. Івана Ілевича (1820—1882[1]). Мати якийсь час жила у Ряшеві, після смерті чоловіка разом із з сестрою переїхали до м. Самбора[2].

Закінчив Віденський університет[3][4] за матеріальної підтримки тети Софії[2]. Під час І-ї світової служив у армії Австро-Угорщини старшиною-медиком. Після розпаду Австро-Угорщини служив лікарем (четар) у лавах 10-ї бригади УГА, за велику відданість та посвяту 1 серпня 1919 став сотником УГА.

Після І-ї світової став повітовим лікарем у Бучачі[2]. Хоча був держслужбовцем, також діяв в українських товариствах, надавав кошти філіям товариств «Рідна школа», Інвалідів, Охорони Воєнних могил, Шкільної помочі та інших. Постійно надавав кошти Боєвому фонду ОУН; після потрапляння «архіву Сеника» до рук поліції мав дисциплінарне стягнення. Власним авто, незважаючи на загрозу втрати роботи та кримінального переслідування, перевозив поранених бойовиків ОУН до Народної лічниці у Львові. Публічно ніколи з проявами патріотизму не виступав.

Викладав гігієну в жіночій вчительській семінарії у Бучачі 1924 року[5].

Після пацифікації для підтримання діяльності Бучацького Повітового Союзу Кооператив (ПСК) вклав 10000 злотих (разом із братом-пенсіонером Павлом, який вклав 6 000 злотих[6]), що врятувало Бучацьку філію ПСК від банкрутства. 1933 року надав 10 злотих для допомоги виставленій на ліцитацію (авкціон) читальні «Просвіти» у Сигнівці (нині Львів)[7].

Один з двох лікарів-українців у Бучача на момент приходу більшовиків (разом з доктором Остапом Воронкою). Арештований більшовиками після анексії Західної України.

Після виїзду на Захід, ймовірно, був важко поранений у Відні. Помер 21 липня 1945 у таборі для переміщених осіб Штрасгоф (за спогадами мистця Володимира Воронюка, в таборі через погані умови перебування померли багато бучачан[8]).

Сім'я

Дружина — Ксенія, діти:

  • Ева (нар. 20.3.1931, Бучач), з 1949 у США, вчитель хімії, надала для видання книги «Бучач і Бучаччина» з чоловіком 50$
  • Богдан (нар. 12.3.1933, Бучач), з 1949(?) у США, надав для видання книги «Бучач і Бучаччина» 50$[9][10]

Вшанування

Будівля теперішнього відділення зв'язку

У Бучачі встановлено дві пам'ятні таблиці на збудованих його коштом будинках:

  • будівля теперішнього районного військового комісаріату (також його теті Софії Ілевич, тут мешвав)
  • будівля теперішнього відділення зв'язку (був його власником).

Примітки

  1. Blazejowskyj, D. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944). — Kyiv, 2004. — Vol. II. — P. 159.
  2. 2,0 2,1 2,2 Залеський, с. 173.
  3. Уніят, с. 336.
  4. Очевидно, перед цим — гімназію.
  5. Spis nauczycieli… — Lwów — Warszawa, 1924. — S. 390.
  6. Шипилявий, С. Національно-економічне відродження Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 300.
  7. «Тисяча патріотів» // Діло. — 1933. — Ч. 48 (27 лютого). — С. 6.
  8. Воронюк, В. Поезія і проза. Спогади. — 2001. — Кн. ІІІ. — С. 75.
  9. Шипилявий, С. Меценати, фундатори і передплатники пропам'ятної книги «Бучач і Бучаччина»… — С. 775—776.
  10. Правдоподібно, сестрінок інженера Романа Мирона Левицького-Роґалі; див.: бл. п. Інж. Роман Мирон Левицький-Роґаля // Свобода. — Джерзі Ситі і Ню Йорк, 1986. — Ч. 47 (12 березня). — С. 5.

Джерела

Посилання

Зауваги