Володимира Вітковська

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Діячка ОУН, освітянка
Володимира Вітковська
Инші імена: Володимира Витковська
Народження: 1919
м. Бучач, нині Бучацький район, Тернопільська область, Україна
Смерть: 29.06.1941
м. Тернопіль, Тернопільська область, нині Україна
розстріляна в тюрмі
Громадянство: українка
size ЗУНРsize Польща → СРСР
Родина: батько — Григорій
Освіта: середня
Робота: учителька Бережанської початкової школи
Релігія,
духовне життя:
вірянка УГКЦ
Політична діяльність: членкиня ОУН
Примітки: мешкала в Бережанах

Володимира Вітковська, іноді Володимира Витковська (1919, м. Бучач, нині Україна — 29 червня 1941, м. Тернопіль, нині Україна) — українська освітянка, учасниця національно-визвольних змагань, членкиня ОУН. Репресована радянсько-більшовицьким режимом, реабілітована в Україні.

Життєпис

Володимира Вітковська, дочка Григорія, народилася 1919 року в місті Бучачі[1][2][3], центрі однойменного повіту ЗУНР (нині — центр однойменного району на Тернопільщині, Україна) в родині службовців[4]. Здобула середню освіту[1]. Членкиня ОУН[1].

25 вересня 1940 (за иншими даними — від 10 жовтня 1940[1]) зааарештована Бережанським РВ НКВС по Тернопільській области разом з Осипом Дяківим і Мирославою Никифорук[2][5][6] (1920, м. Бережани — 28.06.1941, м. Тернопіль[7]), студенткою фармацевтичного факультету Львівського медінституту, яка свого часу навчалася разом із ним у Бережанській гімназії. На момент арешту Володимира Вітковська працювала вчителькою молодших клясів у початковій школі в Бережанах і мешкала у цьому місті[4]. Звинувачена за ст. 54-2, 54-11 КК УРСР[1], зокрема, в участі в ОУН та зв'язку з Дяківим й иншими учасниками підпілля[2]. Після допитів Дяківа, Вітковської та Никифорук й очних ставок між ними їхні справи об'єднали в одну, а 31 грудня 1940 заступник начальника УНКВД по Тернопільській области старший лейтенант держбезпеки Чоботов підписав обвинувальний висновок. У ньому Дяківа, зокрема, звинувачено в тому, що він брав участь у вербуванні Вітковської в ОУН та стеженні за представниками органів радянської влади, тобто вчинив «злочини», передбачені статтями 54-2 та 54-11 КК УРСР. Справу щодо обвинувачення Дяківа, Никифорук та Вітковської скерували до Тернопільського обласного суду через обласного прокурора[8]. Вітковська пояснювала: у серпні 1940 в Бережанах мала розмову з Никифорук, яка розпитувала її про ОУН і чи не хочіла б вона бути членкою цієї організації, на що згоди не дала і відповіла, що такої організації не знає. Винною себе не визнала. Адвокат Релін прохав пом'якшити міру покарання щодо неї та Никифорук (кваліфікувати по ст. 54-12 КК)[4]. Ухвалою більшовицького суду (вона приймалася на основі постанови особливої наради при НКВС СРСР від 5 березня 1940[1]), що відбувся 30 січня 1941 в м. Тернополі, засуджена до 5 років позбавлення волі[8]. Термін ув'язнення — від 9 листопада 1940[9]. Після цього подала касаційну скаргу, яку 17 квітня 1941 Судова колегія Верховного суду УРСР, керуючись ст. 346 п. 3 та 6 КПК, частково задовільнила. Вирок щодо Володимири Вітковської змінила, вважаючи її справедливо засудженою за ст. 54-12 КК УРСР: по справі не було достатніх доказів того, що вона була членкинею ОУН, доведено лише, що знала про існування «контрреволюційної» організації і не повідомила про це органи влади; відповідальність за ці дії була передбачена ст. 54-12 КК, що цілком відповідало вчиненому нею «злочину»[10].

Не була заміжньою[4].

Розстріляна 29 червня 1941 в тюрмі в м. Тернополі. Місце поховання невідоме[1].

За статтею 1 Закону УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 Прокуратура Тернопільської области реабілітувала Вітковську, Дяківа, Никифорук 6 травня 1992[11] (за иншими даними — 30 квітня 1992[1]).

Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 Вітковська Володимира Григорівна // Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга перша / Упор. О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал, Л. Кіт. — Тернопіль: ВАТ «ТВПК «Збруч», 2008. — С. 584. — ISBN 978-966-528-297-6.
  2. 2,0 2,1 2,2 Іщук, О., Ніколаєва, Н. Арешт Осипа Дякова 1940 р. у світлі документів Державного архіву Служби безпеки України // Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. — Львів, 2006. — Зб. 6. — С. 64—65.
  3. Іноді — 1915, м. Бережани (див.: Іщук, Ніколаєва, с. 67, 69.), правдоподібно, помилково.
  4. 4,0 4,1 4,2 4,3 Іщук, Ніколаєва, с. 67—68.
  5. У 1-му томі збірника «Реабілітовані історією. Тернопільська область» — Никифорчук (див. С. 246).
  6. Іноді — Нікифорчук (див.: Іщук, Ніколаєва, с. 66.), Нікифорук (див.: Іщук, Ніколаєва, с. 67.), Нікіфорук (див.: Іщук, Ніколаєва, с. 68.).
  7. Никифорчук Мирослава Степанівна // Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга перша / Упор. О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал, Л. Кіт. — Тернопіль: ВАТ «ТВПК «Збруч», 2008. — С. 246. — ISBN 978-966-528-297-6.
  8. 8,0 8,1 Іщук, Ніколаєва, с. 36.
  9. Літопис УПА. — Т. 17. — С. 698.
  10. Іщук, Ніколаєва, с. 72—74.
  11. Іщук, Ніколаєва, с. 38.

Джерела

Зауваги