Бариш

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Село
Бариш
Barysh historcal gerb.png
Герб
Розташування: size Бучацький район,
size Тернопільська область,
size Україна
Перша згадка: 1393
Територія: 9,193[1] км²
Населення: 2257
Поштовий індекс: 48424
Телефонний код: 03544
Сільська рада: Бариська сільська рада
Сільський голова: Михайло Стасів
Адреса ради: 48424, Тернопільська обл., Бучацький район, с. Бариш
Контакти: 4-55-42, 4-55-45 (секретар)[2]
Координати: 49°01′45″ пн. ш., 25°16′21″ сх. д.
Висота над рівнем моря: 343 м
Водойми: р. Баришка
Відстань до обласного центру: 85 км
Відстань до райцентру: 16 км
Залізниця: Бучач, 14 км
Примітки: КОАТУУ — 6121280401

Баришсело Бучацького району на Тернопільщині, Україна. Колишнє містечко, маґдебурзьке право — 1559 року.

Загальні відомості

Розташоване на березі р. Баришки — лівої притоки Дністра, за 15 км від райцентру і 14 км від найближчої залізничної станції Бучач. Населення 2257 особи (2014)[3] Центр сільради, до якої приєднано хутори Гаї Бариські та Гутишино. 1559 року поселення отримало маґдебурзьке право (не виключено, що дідич почав спроваджувати сюди римо-католиків з Польщі та інших країв[4]).

Назва

На думку дослідників, село Бариш свою назву дістало не від слова бариш«прибуток», а від слова «бар»'«мокре місце між горами», «глибокий, стрімкий яр» (у праслов'янську епоху — «калюжа»). Походження і первинне значення слова остаточно не з'ясовані. У більшості слов'янських мов слово бар означає «калюжа»[5]. Жартома село іноді називають Парижем[6].

Географія

Розташоване на березі р. Баришки — лівої притоки Дністра, за 16 км[7] від райцентру і 14 км від найближчої залізничної станції Бучач.

Історія

Середньовіччя

Перша письмова згадка походить з 1393 року (за матеріалами Львівської архидієцезії).[3]

Польський дослідник Владислав Семкович (Władysław Semkowicz) припускав, що за часів короля Владислава II Ягайла належало Бучацьким-Абданкам, які підписувалися також з Язловця та Монастириськ — тобто Язловецьким[8], Монастирським.

У виданні «Akta grodzkie i ziemskie» (Т. 12, записи від 21 грудня 1439) згадуються Гриць і Зан з Бориша (Hricz et Zan de Borischa) у справі № 711 і Станіслав з Бариша (Stanislao de Barischa) у справі № 731)[9]. Поселення над річкою Бариш (Баріс) відоме від 1454 року (писемна згадка, дідич — Теодорик з Бучача Язловецький).[10] 1465-го дідичами були сини Теодорика з Бучача Язловецького Міхал та Ян. 1490 дідичем Верхнього Бариша був Ян Монастирський[10] (за іншою версією, 1469 року належало Бучацьким гербу Абданк, від 1558 — Язловецьким).

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі та ще 2 лани тимчасово вільної[11].

1559 року польський король Сиґізмунд ІІ Авґуст надав дідичу поселення — кам'янецькому каштеляну Миколаю з Бучача Язловецькому привілей на перетворення Бариша в місто з маґдебурзьким правом[8]. За наявними даними, кам'янецький каштелян[12] Миколай Язловецький-Монастирський помер в 1555, тому, дуже ймовірно, привілей був наданий вже після його смерті. Містечко мало право на ярмарок (в п'ятницю після свята Відвідин Дівою Марією Єлизавети); діяли кілька солодовень, млини. Близько 1630 року дідичами стали Потоцькі, зокрема, 1652-го ним був Ян Потоцький, 1687 — його син Стефан Александер, потім — Микола Василь[13]. Від 1622 року власниками Бариша були представники роду Вольських, від 1623 власниками бариського ключа — Ярмолинські та Стадніцькі[14].

У результаті нападів турків і татар (зокрема, 1621 року) містечко занепало. Його відродження розпочалося після 1687 року за сприяння С. А. Потоцького.

Австрійський період

Місто мало статус «домінії Бариш» у Станиславівському окрузі й у зв'язку з цим отримало в середині XIX ст. печатку з гербом: у полі щита — серп. Нові дідичі — шляхтичі Шавловські — привезли із західної Польщі багато поселенців.

1786 року на ліцитації (аукціоні) маєтність Бариш придбала вдова Станіслава Коссаковського Катажина з Потоцьких за 176000 золотом[15].

1800 року розпочали будувати костел (нині діє як церква, фундатор — дідич о. Каєтан Потоцький[16]).

Період ЗУНР та польської анексії

Від листопада 1918 — у складі Бучацького повіту ЗУНР.

На основі польського Закону про тимчасову організацію адміністративної влади ІІ інстанції (воєводств) на теренах колишнього Королівства Галичини та Володимирії і на теренах Спишу та Орави, які входять до складу Польської Республіки[17], зокрема, статті 103, від 3 грудня 1920 Бариш увійшов до складу Бучацького повіту Тернопільського воєводства[18].

Бариш мав статус містечка до Другої світової війни. Діяли каса ощадності та позичок (із 1904), товариство «Січ»1912) — читальня «Просвіти».

1938 року 35 осіб емігрували за кордон. Легким життя української громади не було, особливо під час пацифікації.

Були братства тверезості і братство Найсвятішого Серця Ісуса Христа (200 членів), Марійська Дружина Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (50 членів), парафіяльна читальня «Скала» (50 членів)[19].

У березні 1941 утворили колгосп. 21 липня 1941 в Умані без суду розстріляли уродженців містечка Михайла Дудара і Йосифа Меуша.

Післявоєнний період

Після повторного приходу більшовиків повернулись і умови тоталітарного режиму зі всіма своїми «атрибутами». Після війни поляків переселено за новий кордон, зокрема, ксьондз Юзеф Мруз виїхав разом з останньою групою поляків 23 вересня 1945; ключі від костелу він передав районній владі, ключі від плебанії — місцевій. Костел був перетворений на магазин-склад, у крипті зберігали міндобрива. Був знищений орган. Теперішній ФАП — колишня плебанія[20]. Останній транспорт з Бариша виїхав у вересні 1945[21].

У польській «кресовій» літературі стверджується, що 5 лютого (за іншими даними, вночі з 5 на 6 лютого[22]) 1945 курінь УПА під командуванням Петра Хамчука (псевдо Бистрий) убив 135 осіб, головно поляків, що описав у своїх спогадах філолог Ян Залєський (Jan Zaleski)[23]. За даними Генрика Команьського та Щепана Сєкєрки (їх піддають сумніву українські історики) в 1941—1945 українські націоналісти загалом убили в Бариші 199 поляків[24].

Релігія

У селі є каплички на вулицях Великий Кут, Горішнє Завалля, Голиївка, Зелена, а також на хуторі Гутишино.

Польський досдідник Рафал Квіріні-Поплавський припускає, що римо-католицька парафія в Бариші постала одночасно з набуттям маґдебурґії. Пізніше костел перейшов до рук протестантів (ймовірно, кальвіністів, яким був дідич Єжи Язловецький — син Миколая Язловецького-Монастирського), бо реляція (доповідна записка) латинського архиєпископа Яна Димітра Соліковського за 1600 року вказує, що костел перейшов до католиків від протестантів. Новий дідич Геронім Язловецький сприяв відновленню парафії в 1602 році[26]

Пам'ятки

Пам'ятний знак воїнам-землякам, які загинули в роки Другої світової війни

У селі насипана символічна могила УСС (1991). Споруджено:

  • пам’ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967; скульптор Омелян Ментус);
  • пам’ятний знак «Тризуб» на честь 10-ї річниці незалежності України (2001).
  • встановлено
    • фігура Матері Божої (2000);
    • фігура Архістратига Михаїла (2004);
    • фігура Святого Миколая (2012);[27]
    • кам’яний хрест (кін. 19 ст.) на честь скасування панщини, споруджено символічну могилу УСС (1991; кам’яна);

Є могили, де поховані усусуси (відновлена 1991) та перепоховані останки 10-х односельців-членів ОУН і УПА, загиблих у березні 1948 (1990).

Шкільництво

1832 року діяла парафіяльна школа[3],1862 року — тривіальна школа, яка входила у склад Бучацького шкільного дистрикту[28].

У міжвоєнний період діяли 7-класова чоловіча та жіноча утраквістична (двомовна) школи, дві школи експоновані 2-класові, в яких мовою викладання була польська.

Діє ЗОШ I–III ступенів.

Соціальна сфера

Діють Будинок культури, бібліотека, поштове відділення, аптека.

У селі також розташований геріатричний центр для самотніх людей. Біля нього встановлена та освячена у 2012 році фігура святого Миколая.

Господарство

У селі працюють столярний цех, млин, три пилорами, магазини.

Населення

  • 1841 — 871 українець;
  • бл. 1880 — 1090 греко-католиків, 2130 римо-католиків;
  • 1880 — 1243 українців, 2041 поляків, 220 євреїв, 8 інших національностей;
  • 1900 — 1630 українців, 2624 поляків, 266 євреїв;
  • 1912 — 1630 українців, 2799 поляків, 413 євреїв;
  • 1938 — 1250 греко-католиків, 4000 римо-католиків, 290 євреїв;
  • 1939 — 2000 українців, 3750 поляків, з них 150 колоністів, 300 євреїв;
  • 2003 — 2494 особи;
  • 2014 — 2257.

Відомі люди

Народилися

Пов'язані з Баришем

Почесні громадяни Бариша

Звання почесного громадянина Бариша присвоюється за активне сприяння місцевій територіальній громаді в здійсненні благоустрою, підведенні газу до сільських осель, велику спонсорську та практичну допомогу щодо поліпшення добробуту односельців.

Парохи

Сільські голови

  • Ярослав Труш[4].
  • Мирон Федущак[39].
  • Михайло Стасів[2].

Дідичі, власники маєтку

  • Леон Марцін Шавловський, хорунжий теребовельський 1780
  • Вінцентій Ґабріель з Михаловиць Шавловський
  • Ромуальд Міхал Шавловський
  • Титус Ромуальд Ян Непомуцен з Шавлова Шавловський[40]
  • Станіслав Марцін Шавловський
  • представники родини Свидригайло-Свідерських[41].

Примітки

  1. с. Бариш, Тернопільська область, Бучацький район // Сайт ВР України.
  2. 2,0 2,1 Бариська сільська рада // Сайт Бучацької районної ради.
  3. 3,0 3,1 3,2 Мельничук, Уніят, с. 593.
  4. 4,0 4,1 Власне дослідження автора — Дмитро Лоґуш.
  5. Коваль, А. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України: Науково-поп. видання. — К. : Либідь, 2001. — С. .
  6. Власне дослідження автора — Дмитра Лоґуша.
  7. Відстань від залізничної станції Бучач до відділення Укрпошти в місті складає близько 2 км; у ТІМС — 15 км.
  8. 8,0 8,1 Quirini-Popławski, s. 13.
  9. Akta grodzkie i ziemskie. — T. 12. — № 731. — S. 75. (лат., пол.)
  10. 10,0 10,1 Quirini-Popławski, s. 13 (прим.).
  11. Zródla dziejowe. — T. XVIII : Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. — Cz. I: Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa : Sklad główny u Gerberta i Wolfa, 1902. — S. 170. (пол.)
  12. Родовід Язловецьких.
  13. Quirini-Popławski, s. 14.
  14. Jabłonowski, A. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona // Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. — Warszawa, 1903. — T. VII. — Cz. II-a. — S. 300. (пол.)
  15. Krakowski, B. Kossakowska Katarzyna z Potockich (1722–1803) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1969. — T. ХIV. — S. 257. (пол.)
  16. Quirini-Popławski, s. 16.
  17. Своєю чергою, він прийнятий на основі тимчасового Закону від 2 серпня 1919.
  18. Ustawa z dnia 3 grudnia 1920 r. o tymczasowej organizacji władz administracyjnych II instancji (województw) na obszarze b. Królestwa Galicji i Lodomerji z W. Ks. Krakowskiem oraz na wchodzących w skład Rzeczypospolitej Polskiej obszarach Spisza i Orawy // Dziennik Urzędowy. — 1920. — № 117. — Poz. 768. (пол.)
  19. Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станиславівської на рік Божий 1938
  20. Quirini-Popławski, s. 19.
  21. Komański, H., Siekierka, S. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na Polakach w województwie tarnopolskim 1939–1946. — Wrocław, 2006. — S. 144. (пол.)
  22. Kowalski, W. UPA «paliła i mordowała po domach» — 70. rocznica zbrodni w Baryszu pod Tarnopolem. (пол.)
  23. Isakowicz-Zaleski, T. Przemilczane ludobójstwo na Kresach. — Kraków : Małe Wydawnictwo, 2008. — S. 16, 91, 168. — ISBN 978-83-922939-8-9. (пол.)
  24. Komański, H. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na Polakach w województwie tarnopolskim 1939—1946. — Wrocław : Nortom, 2006. — Wyd. 2, popr. Szczepan Siekierka. — S. 144. — ISBN 83-89684-61-6. (пол.)
  25. Quirini-Popławski, s. 16—18.
  26. Quirini-Popławski, s. 15.
  27. Фігура Святого Миколая.
  28. Handbuch des Lemberger Statthalterei-Gebietes in Galizien für das jahr 1862. — Lemberg, 1862. — S. 286. (нім.)
  29. Śp. ks. prof. Józef Herbut. (пол.)
  30. Zajączkowski, W. C. K. Szkoła Politechniczna we Lwowie. Rys historyczny jej założenia i rozwoju, tudzież stan jej obecny. — Lwów, 1894. — S. 208. (пол.)
  31. Vančyc'kyj Onufrij // Блажейовський, Д. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944). — Том 2 : Духовенство і релігійні згромадження. — Львів — Київ : КМ Академія, 2004. — С. 464. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  32. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco-Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1861. — Leopoli, 1861. — S. 150. (лат.)
  33. Іноді — Зофійовський, помер 1898 → див.: о. Теодор Цегельський // Сайт Лідії Купчик.
  34. Іван Зафійовський нар. 1852 пом. 23 жовтня 1900 // Родовід.
  35. Порфирій Мандичевський нар. 1823 пом. 1881 // Родовід.
  36. Чорновол, І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — (Львівська сотня). C. 158.
  37. Шаблій, О. Володимир Кубійович: енциклопедія життя і творення. — Париж—Львів : Фенікс, 1996. — С. .
  38. о. Теодор Цегельський // Сайт Лідії Купчик.
  39. Бариська сільська рада.
  40. Dunin-Borkowski, J. S.. Rocznik szlachty polskiej. — Lwów, 1883. — Т. II. — S. 691. (пол.)
  41. Puchała, s. 184.

Джерела

Посилання

Зауваги


••• Бучацький район •••
Міста Бучач
Селища Золотий Потік
Села БаришБерем'яниБілявинціБобулинціБроваріВерб'ятинВозилівГубинДоброполеДулібиЖизномирЖнибородиЗаліщикиЗаривинціЗвенигородЗеленаЗубрецьКиданівКосмиринКостільникиКурдибанівкаЛіщанціМартинівкаМатеушівкаМедведівціМиколаївкаМлинкиНабережнеНові ПетликівціНовосілкаНовоставціОзеряниОсівціПереволокаПередмістяПиляваПишківціПідзамочокПідліссяПожежаПомірціПороховаПушкаріРіпинціРублинРукомишРусилівСкоморохиСновидівСокілецьСоколівСорокиСтарі ПетликівціСтінкаТрибухівціЦвітоваЯзловець
П/Р Окремо див. Бучач
Шаблон:Магдебурзьке право на Тернопільщині