Адольф Інлендер

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Журналіст, аптекар,
громадcько-політичний діяч
Адольф Владислав Інлендер
Адольф Владислав Інлендер
Адольф Владислав Інлендер
Инші імена: Adolf Władysław Inlender (Inlaender), Adolf Inländer
Псевдо: Leszek, Figaro, Adin, криптонім — r.
Народження: 19.12.1853
м-ко, нині м., Бучач, Бучацький район, Тернопільська область, Україна
Смерть: 27.02.1920
м. Львів, нині Україна
Громадянство: поляк єврейського походження
size Австро-Угорщинаsize ЗУНРsize Польща
Родина: батько — Якуб, мати — Аделя з Равських, дружина — Сабіна Станіслава, брат — Людвік
Освіта: гімназія, Львівський університет
Робота: власник аптеки, член Торгово-промислової палати
Творчість: журналіст, автор та співавтор книг, словників, брошур, путівників
Політична діяльність: діяч соціялістичного руху

Адольф Владислав Інлендер (пол. Adolf Władysław Inlender (Inlaender), нім. Adolf Inländer, псевдоніми Leszek, Figaro, Adin, криптонім — r.; 19 грудня 1853, м-ко, нині м. Бучач, Україна — 27 лютого 1920, м. Львів, нині Україна) — польський громадcький та політичний діяч-соціяліст, журналіст, публіцист, краєзнавець, аптекар єврейського походження у Галичині. Брат громадcького та політичного діяча Людвіка Інлендера. Автор та співавтор книг, словників, брошур, путівників про цісарсько-королівські залізниці, статей у часописах.

Життєпис

Людвік Інлендер

Адольф Владислав Інлендер народився 19 грудня 1853[1][2][3][4] в Бучачі[5], містечку Станиславівського округу коронного краю Королівство Галичини та Володимирії Австрійської імперії[6] (нині Бучач є містом, центром однойменного району Тернопільської области України). Батько — лікар[7] Якуб Інлендер (бл. 1810[2] — бл. 1865)[8], мати — Аделя з Равських (1825—1897, Львів). Старшим братом Адольфа був Людвік Інлендер (Ludwik Inlender, Ludwig Inländer, псевд. Vindex; 22.11.1849, Бучач[2] —31.08.1900, Львів[9]) — книголюб[10], журналіст, громадcький й політичний діяч[11], залізничний урядник[2], публіцист, редактор, видавець[12]. Кузином братів Інлендерів по мамі був Людвік Ґумпльович[2], відомий представник[13] асимільованих євреїв[14].

Адольф Інлендер, очевидно, закінчив гімназію[15] (правдоподібно, цісарсько-королівську)[16], після цього виш — Львівський університет імені Франца I, здобувши фах фармацевта. Встановив контакти з першими соціялістичними діячами двох ідеологічних угрупувань Болєслава Лімановського та Людвіка Вариньського. У 1870—1880-х роках був одним з діячів соціялістичного руху в Східній Галичині, зокрема у Львові. На адресу Адольфа Інлендера Станіслав Мендельсон, Казімєж Длуський та инші надсилали літературу для Людвіка Вариньського.

З Іваном Франком та Михайлом Павликом брав участь у виданні польськомовної газети «Праца» («Praca»). Також разом з ними 21 жовтня 1878 був заарештований у зв'язку з процесом Еразма Кобилянського і засуджений у 1878 році на «процесі соціялістів». Перевезений до Кракова, де провів у в'язниці близько року. Адольф входив до складу соціалістичного комітету, який створили співробітники газети «Praca». 1879 року комітет перетворився у редакційний комітет газети «Praca» і став центром керівництва робітничим рухом. Під впливом праць Карла Маркса і Фрідріха Енгельса разом з І. Франком і Б. Червенським 1879 року склав першу в Галичині партійну програму, яку видали 1881 року в Женеві (Швайцарія) під назвою «Програма галицьких соціялістів». У 1880 році обвинувачений разом з Л. Вариньським, однак невдовзі виправданий судом присяжних[7]. На загальних зборах обраний до складу виділу товариства «Przymierze Braci», яке утримувало 59 читалень та провадило видання часопису «Ojczyzna», ймовірно, у квітні 1887 року[17].

Потім відійшов від активної громадсько-політичної діяльности. Володів аптекою у місті Бродах на Львівщині, де також був членом місцевої Торгово-промислової палати[7]. Мешкаючи у Львові, був абонентом телефонної мережі (зокрема, 1886 року під № 159)[18].

Як журналіст працював кореспондентом польськомовних газет «Gazeta Naddniestrzańska»[19] (Дрогобич, деякі матеріяли друкувалися українською[10]), «Dziennik Polski», «Kurjer Lwowski». Листувався з доктором Іваном Франком, також запропонував йому зайняти його місце кореспондента в часописі «Kurjer Lwowski»[20]. Певний час реферував дописи про Галичину німецькомовної «Wiener Allgemeine Zeitung», будучи також кореспондентом краківського часопису «Czas», зокрема, 1901 року[21], 1903[22].

Йому закидали отримання плати за нібито публікацію реклами в ілюстрованих путівниках про цісарсько-королівські австрійські залізниці. Як наслідок цього щоденна газета «Kurjer Lwowski» 26 квітня 1894 опублікувала спростування, яке підписали Інлендер та Освальд Обогі[23].

Близько 1880 року одружився зі Сабіною Станіславою[1] (1863—1918)[8] (прізвище поки невідоме).

Адольф Інлендер помер 27 лютого 1920 у Львові, похований на полі № 1а Личаківського цвинтаря в цьому місті[1].

Доробок

Друкував свої твори у польськомовних виданнях «Ruch» (поступового напрямку, видавав його в 1887 році у Львові[7]), «Gazeta Lwowska» (зокрема, 1889 року під криптонімом помістив цикл статей «Listy z Wiednia»), «Czas», «Czasopismo Towarystwa Aptekarskiego», «Świat» (усі — Львів), «Czas», «Głos Narodu» (обидва — Краків), «Ateneum», «Biblioteka Warszawska», «Gazeta Polska», «Kurier Godzienny», «Prawda» (усі — Варшава) та инших[9]. Є співавтором «Великого польсько-німецького словника» (1911—1913), упорядником першого тому видання «Ілюстрована історія Польщі» (1896), видання Wielka wojna 1914—1915 : z licznemi illustracyami i ze szczególnem uwzględnieniem walk na ziemiach polskich oraz dokładną historyą… (1915[24]), путівника «Illustrirter Führer auf den k.k. Österr. Staatsbahnen für die Strecken…» (Відень, 1892, німецькою і польською мовами[25]), автор розвідки «Ludwik Anzengruber. Studium literackie» (Краків, 1896) тощо[9].

Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 Grobowiec Inlenderów. (пол.)
  2. 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 Bergmann, H. Inländer (Inlender), Ludwig (Ludwik); Ps. Vindex (1849–1900), Politiker und Bahnbeamter // Österreichisches Biographisches Lexikon ab 1815–1950. — Wien, 1965. — B. 3 : Hübl Heinrich–Knoller Richard. — S. 35. (нім.)
  3. Цю інформацію дублює польський родовідний (генеалогічний) сайт д-ра Марека Мінаковського → див.: Adolf Władysław Inlender (ID: psb.9178.1). (пол.)
  4. Також у джерелах є инші дати: у ТЕС — 1854 (див.: Бабій, П. Інлендер Адольф… — С. 684.); польські видання «Polski Słownik Biograficzny» (автор — Генрик Добровольський, Dobrowolski, H. Inlender (Inlaender) Adolf Władysław… — S. 163. {{мовад|пол}) та «Bibliografia Polska XIX stulecia» (див.: Inlender (Inlaender) Adolf Władysław // Bibliografia Polska XIX stulecia. — S. 51. (пол.)) — 1854 або 1855.
  5. Про це йдеться у всіх наведених вище джерелах.
  6. Galicja pod względem topograficzno-geograficzno-historycznym / skreslona przez Hipolita Stupnickiego. — Lwów : nakładem autora, Drukarnia Zakładu narodowego im. Ossolińskich, 1869. — Wyd. 2. — S. 77—78. (пол.)
  7. 7,0 7,1 7,2 7,3 Dobrowolski, H. Inlender (Inlaender) Adolf Władysław… — S. 163.
  8. 8,0 8,1 Adolf Władysław Inlender (ID: psb.9178.1). (пол.)
  9. 9,0 9,1 9,2 Гуцал, П. Інлендери… — С. 406—407.
  10. 10,0 10,1 Галик, В. Літературознавці, журналісти та священики — кореспонденти Івана Франка з Дрогобича // Актуальні питання гуманітарних наук. — 2012. — Вип. 3. — С. 7.
  11. Москвич, Л. Інлендер Людвік // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 476. — ISBN 966-00-0610-1.
  12. Dobrowolski, H. Inlender (Inlaender) Ludwik // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1962—1964. — T. X. — S. 164. (пол.)
  13. Bieńkowski, W. Gumplowicz Ludwik // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960—1961. — T. IX. — S. 150—153. (пол.)
  14. Вараниця, А. Модернізація галицьких євреїв. Ізоляція, асиміляція, освіта // Zbruč. — 2017. — 11 бер.
  15. До університету можна було вступити, маючи гімназійну освіту.
  16. Власне дослідження Дмитра Лоґуша.
  17. Na walnem zgromadzeniu Tow. „Przymierze Braci” // Kurjer Lwowski. — 1887. — № 297 (10 kwiet.). — S. 6. (пол.)
  18. Spis abonentów telefonów we Lwowie // Dodatek do № 297 Kurjera Lwowskiego. — 1886. — 25 paźdz. — S. 2. (пол.)
  19. Галик, В. Літературознавці, журналісти та священики — кореспонденти Івана Франка з Дрогобича… — С. 12.
  20. Галик, В. Польськомовні кореспонденції з Дрогобича до Івана Франка // Актуальні питання гуманітарних наук. — Вип. 13. — 2015. — С. 10.
  21. „Zwycięstwo szlachty” // Kurjer Lwowski. — 1901. — № 249 (8 wrześ.). — S. 2. (пол.)
  22. Parodija anklety // Kurjer Lwowski. — 1903. — № 4 (4 stycz.). — S. 1. (пол.)
  23. Ostrzeżenie // Kurjer Lwowski. — 1894. — № 115 (26 kwiet.). — S. 6. (пол.)
  24. Adolf Wł. Inlender. Wielka wojna 1914/1915 // Kurjer Lwowski. — 1915. — № 328 (23 wrześ.). — S. 4. (пол.)
  25. у 2015 році перевидана →[1]

Джерела

  • Бабій, П. Інлендер Адольф // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 684. — ISBN 966-528-197-6.
  • Гуцал, П. Інлендери // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ин.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2010. — Т. 10 : З — Зор.— С. 406—407. — ISBN 978-966-02-5721-4.
  • Dobrowolski, H. Inlender (Inlaender) Adolf Władysław // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1962—1964. — T. X. — S. 163—164. (пол.)
  • Inlender (Inlaender) Adolf Władysław // Bibliografia Polska XIX stulecia / pod red. Karola Estreichera. — Kraków : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1976. — T. XI : Litera I. — S. 51—52. (пол.)

Посилання

Зауваги