Іриней Готра-Дорошенко

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Священник-василіянин,
освітянин
о. Іриней Іван Готра-Дорошенко ЧСВВ
О. Іриней Іван Готра-Дорошенко ЧСВВ.jpg
Инші імена: о. Іриней Готра-Дорошенко, о. Іриней Готра, Ireneusz Hotra
Народження: 31.08.1890,
с. Руда, нині Рогатинський район, Івано-Франківська область, Україна
Смерть: 24.12.1973,
м. Ґлен-Коув (Ґлен-Ков), штат Нью-Йорк, США
Громадянство: українець
size Австро-Угорщина → size ЗУНР → size Польща → size Українська держава (1941) → СРСР → size США
Родина: батько — Ілля, мати — Ольга (з роду Дорошенків), сестра — Марія, швагро — Василь Ємець
Освіта: ц.-к. Бережанська гімназія, богословські студії
Робота: префект Місійного інституту імені святого Йосафата, викладач державної гімназії в Бучачі, секретар і прокуратор Галицької провінції ЧСВВ, префект духовної семінарії у Львові
Творчість: бандурист
Громадська діяльність: учасник національно-визвольних змагань
Примітки: особистий секретар митрополита Андрея Шептицького
Вікісховище

о. Іриней Готра-Дорошенко ЧСВВ, або Іриней Готра[1] (у хрещенні — Іван; 31 серпня 1890, с. Руда в околиці Рогатина, нині Україна — 24 грудня 1973, м. Ґлен-Ков, США) — український священник-василіянин, освітянин, бандурист, релігійний діяч, учасник національно-визвольних змагань. Особистий секретар митрополита Андрея Шептицького, ігумен Бучацького та Підгорецького монастирів ЧСВВ. Довголітній префект Місійного інституту імені святого Йосафата, катехит Бучацької державної гімназії.

Життєпис

Народився 31 серпня 1890 в с. Рудій[2] Рогатинського повіту[3] коронного краю Королівство Галичини та Володимирії Австро-Угорської монархії (нині Рогатинського району Івано-Франківської области, Україна) в родині Іллі Готри, вчителя українських народних шкіл, та його дружини Олени, яка походила з роду гетьмана Петра Дорошенка. Мати, вбачаючи в синові доброго співака, купила для нього першу бандуру. Батька переслідували поляки, тому ще 1920 року він виїхав з сім’єю до США[4].

Навчався у цісарсько-королівській Бережанській гімназії[5]. 1910 року склав монаші обіти, перебував у василіянських монастирях у Крехові, Лаврові, Краснопущі[4]. За даними Богдана Жеплинського, 1915 року потрапив у московський полон, був інтернований у Києві[6]. У Курську Митрополитові дозволили сповідатися у литовського священика о. Димікіса, через якого він зв’язався з І. Готрою. У час революції 1917 Митрополит з Петроґраду приїхав до Києва. Готра-Дорошенко в цей час був виховником дітей-сиріт в селі Токарівці. У травні 1917 він віднайшов у Києві Владику, став його секретарем та супроводжував у подорожах через Москву, Петроґрад, Стокгольм і Гамбурґ до Нюрнберґу, де вони склали письмовий звіт Папі Бенедиктові XV про своє перебування в царській тюрмі та про церковні справи. З Німеччини через Швайцарію та Австрію 10 вересня 1917 прибули до Львова[4].

Потім відбув до Лаврова, щоб продовжити василіянські богословські студії[4]. Висвячений 18 квітня 1920[7][8], після цього як ієромонах призначений префектом духовної семінарії у Львові[4]. За даними Євгенія Старікова, у 1921—1930 — префект, у 1934—1939 — директор Місійного інституту імені святого Йосафата в Бучачі, у 1930—1934 — секретар і прокуратор Галицької провінції ЧСВВ[9][10] (за даними о. Дмитра Блажейовського, у секретаріяті ЧСВВ працював у 1932—1936[7]). Як префект (настоятель) Місійного інституту імені святого Йосафата проводив, зокрема, виховні години. Єдиний з отців-викладачів мешкав у одному приміщенні з учнями[11]. Д-р Михайло Гузар уважав його (також отців-василіян Степана Семена[12] Решетила[13], Петра Павла[14][15] Олінського[13], Юліяна Івана[16][17] Дація «монахами-бойовиками»[13]. У Бучацькій державній гімназії наприкінці навчального року 1935/1936 о. Готра працював на посаді контрактового вчителя, яку Кураторія Львівського шкільного округу (КЛШРО) надала йому своїм розпорядженням BP.-16808/36 від 12 травня 1936: навчав греко-католицького обряду замість о. Івана Терешкуна, який отримав відпустку для покращення стану здоров'я[18].

За більшовиків у 1939—1941 під псевдонімом служив парохом на Тернопільщині[4] — у Заліщиках, потім — у Вовківцях. У 1941 — ігумен монастиря Благовіщення Пречистої Діви Марії в Підгірцях (за о. Д. Блажейовським, зокрема, 1944[7]), потім — ігумен монастиря Воздвижения Чесного і Животворящого Хреста в Бучачі. Після повторної анексії Галичини московськими більшовиками від осені 1944 нелегально проживав у с. Вербилівцях[9]. З поверненням більшовиків перебував у лавах УПА, відправляв Служби Божі і сповідував повстанців[4]. 1948 році появилося третє Послання Блаженнішого Йосифа Сліпого — «Про піст» (вони доходили до наших священників і вірних не тільки в Західній Україні, але й Сибіру); о. Іриней Готра зробив собі його відпис[19].

У липні 1948 був відрахований з Львівського медичного інституту. Арештований 25 грудня 1948[20]. Під час слідства зазнав знущань, побоїв, отримав перелом руки[4]. 10 лютого 1950 засуджений так званою особливою нарадою при МДБ СРСР по ст. 20-54-1а, 54-11 і 54-10 ч. 2 КК УРСР («за пособництво антирадянської банді українських націоналістів та антирадянську агітацію») до ув'язнення в ВТТ строком на 10 років[21] (початок терміну 25 грудня 1948). Покарання відбував в Особливих таборах Карагандинської области: спочатку в Степовому таборі МВС СРСР, куди 3 травня 1950 прибув з пересильної в'язниці Львова, з 8 грудня 1950 в Луговому і Піщаному таборах МВС СРСР[9]. Потрапив на каторжні роботи у шахтах, каменоломнях[2].

Після звернень міжнародних правозахисних організацій[4] рішенням Карагандинського обласного суду (від 12 лютого 1955) достроково звільнений (від 26 квітня 1955) з місць ув'язнення через хворобу. Вибув у с. Виспу Рогатинського району Станіславської области. 1958 був одним з керівників Василіян, які проживали у Львові та області. Крім цього відвідував і проводив богослужіння в таємному жіночому монастирі сестер Служебниць у Львові (вул. Борошняна, 43). Реабілітований 31 грудня 1959 (П-2483)[9] [9].

1960 року виїхав до монастиря Василіян у Варшаві (за даними Б. Жеплинського, 19 вересня[4], Є. Старікова — 19 березня[9]), а 1962 — до родини у США. За даними Володимира Бемка, від 1963 року проживав в Лос-Анджелесі[5], за даними Б. Жеплинського — у США від 1962[2]. Мешкав у Філядельфії, Мінеаполісі, Лос-Анжелесі, Детройті. У США особисто познайомився з бандуристом Василем Ємцем (1938 року сестра отця Марія вийшла заміж за цього відомого музиканта), в якого придбав інструмент, навчився грати і став добрим бандуристом; його інструмент зберігається у музеї Нью-Йорку[4].

Був учасником та членом Почесної Президії З'їзду Бучачан в Українському народному домі в м. Рочестері (штат Нью-Йорк, США, один з організаторів — Роман Барановський; 30 травня—1 червня 1969). 1 червня разом з о. Петром Мельничуком, о. д-ром Мелетієм Соловієм провели вдячне Богослужіння у церкві Святого Богоявлення[22].

Помер у понеділок 24 грудня 1973[23] в м. Ґлен-Коуві (або Ґлен-Кові (анг. Glen Cove), штат Нью-Йорк США) в місцевому монастирі святого Йосафата ЧСВВ[24]. Його єрейські похорони були запляновані на 27 грудня в церкві святого Юра в Нью-Йорку[23].

Примітки

  1. ↑ У польськомовному джерелі — Ireneusz Hotra.
  2. ↑ 2,0 2,1 2,2 Жеплинський, с. 335.
  3. ↑ Ruda 2.) R. Mała koło Podkamienia wś nad rz. Gnilą Lipą, pow. rohatyński // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1888. — T. IX : Poźajście — Ruksze. — S. 896. (пол.)
  4. ↑ 4,00 4,01 4,02 4,03 4,04 4,05 4,06 4,07 4,08 4,09 4,10 Жеплинський, с. 19.
  5. ↑ 5,0 5,1 Бемко, с. 76.
  6. ↑ Володимир Бемко (див.: Бемко, с. 76) і той же Богдан Жеплинський (стаття в ЕСУ) стверджували, що певний час був особистим секретарем митрополита Андрея Шептицького, разом із ним у 1914 році під час Першої світової війни був вивезений московським окупантами вглиб Росії.
  7. ↑ 7,0 7,1 7,2 Блажейовський, с. 523.
  8. ↑ У статті Б. Жеплинського — 18 квітня 1929; очевидно, одрук.
  9. ↑ 9,0 9,1 9,2 9,3 9,4 9,5 45) Готра Иван Ильич.
  10. ↑ У публікації Б. Жеплинського в газеті «Свобода»: «В 1921–1939… — префект Емісійного інституту Отців-василіянів у Бучачі, секретар і прокуратор Галицької провінції ЧСВВ, директор Емісійного інституту у Бучачі».
  11. ↑ о. Катрій, Ю. ЧСВВ Незабутній інститут оо. Василіян у Бучачі // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 152—153. — (Український архів, т. XXVII).
  12. ↑ Кришталович, У. Листи Івана Йосафата Скрутеня до Романа Луканя // Україна модерна. — Львів, 1996.
  13. ↑ 13,0 13,1 13,2 д-р Гузар, М. Бучач в перших роках по світовій війні // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 200. — (Український архів, т. XXVII).
  14. ↑ На Львівщині вшанували пам'ять Слуги Божого Павла Олінського, ЧСВВ // Василіянський Чин Святого Йосфата. Провінція Найсвятішого Спасителя в Україні.
  15. ↑ Слуга Божий Павло Петро Оленський, ЧСВВ (1887—1955) // osbm.info.
  16. ↑ Вшанування пам’яті ієрм. Юліана Дація ЧСВВ – засновника Згромадження сестер мироносиць // Київська Трьохсвятительська духовна семінарія УГКЦ. — 2017. — 22 лют.
  17. ↑ До 100-го ювілею сестер Мироносиць останки о. Юліана Дація, ЧСВВ — засновника Згромадження, перенесено до генерального дому сестер в Івано-Франківську.
  18. ↑ Sprawozdanie Dyrekcji Państwowego Gimnazjum w Buczaczu za rok szkolny 1935/36. — Buczacz, 1936. — S. 5—6. (пол.)
  19. ↑ о. Хома, І. «Добрий пастир» // Патріярхат. — 1989. — Ч. 4 (220).
  20. ↑ У збірнику «Бережанська Земля» стверджується, що арештований і засуджений на 10 років тяжких робіт у Сибіру 1945 (див.: Бемко, с. 76); Б. Жеплинський стверджував про арешт у 1946.
  21. ↑ Б. Жеплинський стверджував про 25 років.
  22. ↑ Колцьо, В. З перших починів нашого комітету // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та инші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, 1972. — С. 890–900. — (Український архів, т. XXVII).
  23. ↑ 23,0 23,1 Помер св. п. о. Іриней Готра // Свобода. — Джерзі Ситі і Ню Йорк, 1973. — Ч. 235 (27 груд.). — С. 1.
  24. ↑ Монастир святого Йосафата у Глен Кові (США) // Провінція святого Миколая. Василіянський Чин святого Йосафата в Україні.

Джерела

Зауваги

Information icon4.svg Першу версію цієї статті створив Дмитро Лоґуш.
Ambox content.png Шановні читачі! Ця стаття ще може бути суттєво доповнена й поліпшена. Ви також можете допомогти її покращити, якщо станете співавтором енциклопедії, або запропонуйте виправити в тексті граматичну, стилістичну чи фактологічну помилки, неточности.
Отримано з http://ternopedia.te.ua/index.php?title=Іриней_Готра-Дорошенко&oldid=40061