Іляріон Боцюрків

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук


Правник, урядник, громадський діяч
д-р Іляріон Боцюрків
д-р Іляріон Боцюрків
д-р Іляріон Боцюрків
Інші імена: Ілярій Боцюрків
Народження: 9.4.1880
с. Горішня Слобідка, нині Монастириський район, Тернопільська область, Україна
Смерть: 20.8.1935
с. Сороки, нині Бучацький район, Тернопільська область, Україна
Громадянство: size Австро-Угорщинаsize ЗУНРsize Польща
Родина: дружина, син — Богдан-Ростислав
Освіта: Самбірська гімназія, правдоподібно, Львівський університет
Робота: правник, громадський діяч, урядник
Громадська діяльність: співзасновник Українського міщанського братства (Бучач), голова Надзірної ради Повітового союзу кооператив (ПСК) Бучач, голова Виділу бучацької «Просвіти»
Примітки: внуки Роман, Майкл (Михайло) Боцюрківи

Іляріо́н Боцю́рків (варіанти імені Ілярій[1], Іларіон; 9 квітня 1881, с. Горішня Слобідка, нині Україна — 20 серпня 1935, с. Сороки, нині Україна) — український галицький громадський діяч, правник. Співзасновник та голова Українського міщанського братства (Бучач), голова Надзірної ради Повітового союзу кооператив (ПСК) Бучач, голова Виділу бучацької «Просвіти». Батько історика Богдана-Ростислава та дід Романа і Майкла (Михайла) Боцюрківих.

Життєпис

Дім, вул. Шептицьких, 14, Львів, осінь 2014

Народився 9 квітня[2] 1881[3] в галицькому селі Горішній Слобідці Бучацького повіту (коронний край Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська монархія, нині Монастириського району на Тернопільщині, Україна).

Навчався у Самбірській гімназії, у грудні 1895 отримав стипендію розміром 157,5 золотих ринських[4].

7 липня 1905 адвокатський кандидат Боцюрків виступав на вічі українських народовців у залі «Народного Дому» в Перемишлі[5].

Близько 7 червня 1910 здобув ступінь доктора прав у Львівському університеті[6]. Певний час працював як адвокат у м. Яворові[7]. На початку 1914 р. у Львові д-р Боцюрків від імені делегації (керівник посол д-р Станислав Дністрянський) звернувся до голови Українського клюбу д-ра Костя Левицького, намісника і маршалка у «справі удержавленя української приватної ґімназиї в Яворові»[8].

Під час Першої світової війни 1914[3] або 1915[9] року заарештований після окупації Львова російською імперською владою та вивезений на заслання в Росію. Наприкінці 1915 року проживав в Орлі[7], певний час перебував у Полтаві[10]. Наприкінці лютого 1918 зміг повернутися до Галичини[11].

1 листопада 1918 в Бучачі відбулися збори народних делегатів[12]. За даними Степана Шипилявого, в першій декаді листопада 1918 більшістю голосів обраний повітовим комісаром (керівником) Бучацького повіту ЗУНР на зборах повітової ради (Соймика).[3] Державний ревізор д-р Михайло Воробець встановив, що з 62 цистерн нафти, які прибули на бучацький двірець, тільки дві роздали мешканцям повіту, а 60 без сплати вивізного мита поїхали через Скалу за Збруч, через що Держскарбниця втратила 60000 корон. Винуватців — шмуґлерів нафти — не знайшли, д-р Воробець після слідства наказав арештувати по три українці та євреї, серед яких О. С. та священик[13]. Також у Бучачі трапився випадок грабунку під впливом більшовицької проапаганди, наслідки якого ліквідували, однак повітового комісара д-ра Боцюрківа звільнили з посади як невідповідного їй[14]. Після анексії ЗУНР Польщею був заарештований польською владою.

У післявоєнний період мав свою адвокатську канцелярію в Бучачі[1]. Захищав, зокрема, звинуваченого польською владою Степана Федака-Смока[15]). У квітні 1921 після доносу пробоща-поляка арештований польською поліцією за промову на святкуванні уродин Тараса Шевченка в Язлівці; випущений за відсутністю складу злочину[16]. 27 жовтня 1922 його, також доктора Осипа Когута, управителя торгової спілки Остапа Сіяка, Клим Рогозинський, гімназійного професора Василя Винара, студента права Михайла Гузара, учня гімназії Івана Боднарука та інших арештувала польська влада та відправила до табору інтернованих[17]. Наприкінці січня 1924 від імені української громади промовив прощальне слово під час похорону свого товариша по ув'язненню, гімназійного професора В. Винаря[18].

Певний час був головою Виділу бучацької філії «Просвіти», зокрема, у березні 1927[19]. Один із засновників, у 1923[20]—1927 рр. — голова громадської організації «Українське міщанське братство» в Бучачі. До 1933 року був головою Надзірної[21] ради Повітового союзу кооператив (ПСК) Бучач. Того року переніс свою адвокатську канцелярію до Львова[22] (до 27 серпня[1]), яка діяла на першому (нині — другому) поверсі будинку на вул. Шептицьких, 14[1]. Приятелював зі студентських років із композитором Станіславом Людкевичем[23]. 20 грудня 1933 брав участь у Загальних зборах народньої орґанізації Українців м. Львова, на яких його обрали до складу старшини[24].

Помер на 55-у році життя, за даними газети «Діло» 20 серпня[22][25] 1935 під час відвідин удови пароха с. Сороків о. Володислава Носковського п. Ольги Носковської від загострення серцевої хвороби. Похований у селі Сороках Бучацького району[26].

Сім'я

Залишив дружину та троє неповнолітніх дітей[22]. Його сином був історик Богдан-Ростислав Боцюрків[3]. Онуками І. Боцюрківа є Роман, Майкл (Михайло) Боцюрківи.

Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 Оголошення // Діло. — 1933. — Ч. 224 (27 серпня). — С. 6.
  2. 9 квітня. Цей день в історії Тернопілля
  3. 3,0 3,1 3,2 3,3 Шипилявий, С. Передові громадяни і визначні постаті Бучаччини // Бучач і Бучаччина… — С. 394.
  4. Stypendja // Kurjer Lwowski. — 1899. — № 359 (28 grudnia). — S. 4.
  5. Listy z kraju. Przemyśl // Kurjer Lwowski. — 1905. — № 190 (12 lipca). — S. 2.
  6. Osobiste // Kurjer Lwowski. — 1910. — № 258 (7 czerwca). — S. 3. (пол.)
  7. 7,0 7,1 Де проживають тепер вивезені Українцї? // Свобода. — Джерзи Сіти, 1915. — Ч. 143 (4 грудня). — С. 5.
  8. За яворівську ґімназию // Діло. — 1914. — 3 березня.
  9. Дуда, с. 180.
  10. В справі вивезених Росіянами // Діло. — 1916. — 16 лютого.
  11. Поворот з полону // Діло. — 1914. — 24 лютого.
  12. Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях. Матеріяли історії. — Вінніпеґ : друкарня Видавничої Спілки «Поступ», видав Дмитро Микитюк, 1966. — Т. III. — С. 226.
  13. Макух, І. На народній службі. — Детройт: Видання Української Вільної Громади Америки, 1958. — С. 250.
  14. Там само. — С. 254—255.
  15. Процес Степана Федака і тов. // Діло. — 1922. — Ч. 16. (19 верес.). — С. 1.
  16. Гузар, М. Жмут спогадів про Бучач // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 200.
  17. Галицькі відносини. Бучач // Діло. — 1922. — Ч. 49 (2 листопада). — С. 2.
  18. Посмертні згадки // Діло. — 1924. — Ч. 74 (3 квітня). — С. 4.
  19. Оповістки. Бучаччина // Діло. — 1927. — Ч. 60 (18 берез.). — С. 4.
  20. Калейдоскоп минулого // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 448.
  21. Тепер вживають термін спостережна рада.
  22. 22,0 22,1 22,2 Посмертні згадки // Діло. — 1935. — Ч. 234 (24 серпня). — С. 7.
  23. Соломія Крушельницька та світовий музичний простір / редактори-упорядники О. Смоляк, П. Смоляк. — Тернопіль : Астон, 2012. — С. 15.
  24. Загальні Збори Народньої Орґанізації Українців міста Львова // Діло. — 1933. — Ч. 340 (24 грудня). — С. 1.
  25. У джерелах поширена також інша дата — 28 серпня, вочевидь, помилкова (див.: Шипилявий, с. 394; Дуда, с. 180).
  26. Носковська-Гірняк, Г. Відомості про село Сороки // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 658.

Джерела та література

Посилання

Зауваги