Ілля Кливак

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук


Священик УГКЦ, учасник Визвольних замагань, громадський діяч
о. Ілля Кливак
Priest Illia Klyvak.jpg
Інші імена: о. Ілля Клівак
Народження: 29.7.1880
с. Перемилів, нині Гусятинський район, Тернопільська область, Україна
Смерть: 10 квітня 1942,
тюрма в м. Ташкенті, нині Узбекистан
Громадянство: size Австро-Угорщинаsize ЗУНР (Flag of the Ukranian State.svg УНР) → size Польща
Родина: батько — Федь (Теодор), зять — Микола Колесса
Освіта: Львівська греко-католицька духовна семінарія (іспит зрілості в Тернопільській гімназії)
Військова служба: Леґіон УСС
Духовне служіння: сотрудник, адміністратор парафій, парох у Чорткові, Язловці, Мшанці, Косові, Білобожниці, Одесі, Тисмениці
Громадська діяльність: діяч та засновник українських товариств, член Бучацького повітового комітету ЗУНР
Відзнаки: пам’ятник у с. Мшанці
Примітки: священик УГКЦ

Ілля Кливак (29 липня 1880, с. Перемилів, нині Україна — 10 квітня 1942, тюрма в м. Ташкенті, нині Узбекистан) — український священик (УГКЦ), учасник Національно-визвольних замагань, громадський діяч. Репресований російським, польським, більшовицьким окупаційними режимами. Реабілітований.

Життєпис

Народився 29 липня 1880 в с. Перемилові[1] Гусятинського повіту[2] коронного краю Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська монархія (нині Гусятинського району на Тернопільщині, Україна) в сім'ї селянина[3] Федя (Теодора[4]) Кливака.

1903 р. закінчив перший рік навчання у Львівській греко-католицькій духовній семінарії[5], 1904 — II[6], 1905 — III[7], 1906 — IV, склав іспит зрілості в Тернопільській гімназії[8]. Рукоположений 28 жовтня 1906[1][9].

1906—1907 — сотрудник у с. Косові[10] Чортківського повіту, 1907—1908[10] — завідатель парафії в м-ку Білобожниці[11], 1908—1910 — сотрудник у м. Чорткові[10] (мешкав у Вигнанці[12]), 1910—1911[10] — сотрудник у м. Тисмениці[13], 1911—1913[10] — завідатель парафії в с. Ясенів Пільний Городенківського деканату[14], 1913—1914[10] — завідатель парафії в с. Марківцях Тисменицького декананату[15].

Служив у Леґіоні Українських Січових Стрільців[16]. 1914 року під час першої світової війни заарештований як галицький інтелігент, разом з іншими душпастирями висланий вглиб Росії — до Симбірська над Волгою. Весною 1915[17] повернувся із заслання спочатку на терени Східної Галичини, а згодом оселився в Одесі (через відсутність документів невідомо, чи з власної ініціативи; історики О. Музичко та Т. Вінцковський вважають, що здійснив це за ініціативою митрополита Андрея Шептицького), де став парохом греко-католицької громади (1917—1918), яка перед приходом більшовиків налічувала майже 4000 вірних[18]. Найвірогідніше, десь на початку 1919 р. виїхав з Одеси[19]. Був адміністратором парафій у м. Язловці (1918–1919) і с. Полівцях (1919–1922) Чортківського деканату[20].

7 листопада[21] за участи 209 делегатів з 70 громад повіту відбулися збори (голова о. Денис Нестайко), на яких обирали бучацького повітового комісара та членів повітового комітету. На пропозицію новообраного комісара д-ра Іляріона Боцюрківа територію повіту поділили на 5 округів (Бучацький, Язловецький, Золото-Потіцький, Монастириський, Устя-Зеленський), кожен з яких представляли троє осіб як члени Повітового комітету; разом[22] з о. Іваном Орестом Проскурницьким (адміністратор-експозит у Новосілці Язловецькій)[23], Грицем Парботою (господар з Ріпинців) увійшов до його складу від округу Язловець[24].

У 1921[25]—1939[1] — парох у с. Мшанці Тернопільського повіту (нині Теребовлянського району). Тут у братській могилі на сільському цвинтареві поховані Січові стрільці, які загинули 10 червня 1919 в бою за Іванківку, тому вирішив зробити їхнє поховання могилою-пам’ятником усім борцям за волю України[3] та полеглим за народну справу, 1922-го очоливши комітет з його побудови. Вів національно-просвітницьку діяльність, був головою осередку товариства «Просвіта», гуртків «Відродження» та «Самоосвітник» (створені за його ініціативи, очолював Данило Костирський[19]), створив кооперативу «Поміч», кредитову кооперативу «Bipa», районну молочарню, з Миколою Колессою — хор. Вів боротьбу з курінням, пияцтвом, в «Самоосвітнику», котрий відвідувала вся сільська молодь, вивчали неперекручену українську історію та географію рідного краю. Щороку організовував прощі до Зарваниці, брав активну участь у з’їзді Української Молоді — Христові у Львові. В міру сил та в рамках закону боровся за права й гідність свого гнобленого українського народу.

Кілька разів його штрафувало староство (зокрема, одного разу на 500 злотих, але окружний суд у Тернополі зменшив до 300). 1938 р. після чергової промови в час Зелених свят на могилі Січових стрільців тодішня влада, зібравши доноси, звинуватила отця в антидержавній діяльності, потім вислала з села[3] (за повідомленням часопису «Діло», повітове староство в Теребовлі виселило отця, заборонивши оселятися в прикордонній смузі протягом 3 років[18]). Тому владика Григорій Хомишин перевів отця на Підгір’я без права повернення до с. Тисменичани Тисменицького деканату[17][26].

За Д. Сивицьким, після більшовицької анексії повернувся до Мшанця[3], за Р. Делятинським, з 9 березня 1939 до травня 1940 — сотрудник у с. Тисменичани Тисменицького деканату[1]. У травні 1940[27] заарештований НКВД у райцентрі Буданові, звідки переведений до Чортківської тюрми. Після чотирьох місяців допитів і тортур там його побитого і хворого відправили по етапу в Середню Азію[3] (1940-го засуджений на 10 років заслання[17]).

Помер 10 квітня 1942 внаслідок паралічу серця в тюрмі м. Ташкента[17] (нині — столиця Узбекистану).

Реабілітований на підставі статті І Закону Української РСР „Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні від 17 квітня 1991 року”.

Сім'я

Дружина — Текля з Чубатих, селянка, після арешту чоловіка, ймовірно, переїхала до сестри у Перемилів, де й померла[3]. Діти:

  • Дарія (1906—?), у заміжжі Зубрицька
  • Модест (1909, Чортків — 24.1.1992)
  • Надія Мирослава (8.8.1911, с. Ясенів — 1990), у заміжжі Колесса
  • Зеновій (1913—1994).

Вшанування

У жовтні 2015 в с. Мшанці відкрили відкрили та освятили пам’ятник о. Іллі Кливаку за присутності його внука Яреми Колесси, диригента, освітянина, сина українського композитора, диригента, освітянина, громадського діяча, народного артиста СССР Миколи Колесси[28].

Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 Делятинський, Р. Станиславівська єпархія Греко-католицької церкви в суспільному житті Галичини (1885–1946 рр.). — Івано-Франківськ, 2017. — С. 386.
  2. Peremiłów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1886. — T. VII : Netrebka — Perepiat. — S. 958. (пол.)
  3. 3,0 3,1 3,2 3,3 3,4 3,5 Сивицький, Д. Нескорений отець Ілля Кливак // Золота пектораль. — 2013. — 13 травня.
  4. У ТЕСі — Федора; див.: Мельничук, Сивицький, с. 282.
  5. Шематизмъ всего клира греко-католической Епархіи Станиславôвскои на рôк Божій 1903. — Станиславовъ, 1903. — Р. XVIII. — С. 211.
  6. Шематизмъ… Епархіи Станиславôвскои… 1904. — Р. XIX. — С. 211.
  7. Шематизмъ… Епархіи Станиславôвскои… 1905. — Р. XX. — С. 212.
  8. Шематизмъ… Епархіи Станиславôвскои… 1906. — Р. XXI. — С. 255.
  9. Іноді 1902 (див.: Шематизмъ… Епархіи Станиславôвскои… 1910. — С. 271), очевидно, помилково.
  10. 10,0 10,1 10,2 10,3 10,4 10,5 Ілля Кливак нар. 1880 пом. 10 квітня 1942.
  11. Шематизмъ… Епархіи Станиславôвскои… 1910. — С. 260.
  12. Шематизмъ… Епархіи Станиславôвскои… 1909. — С. 167.
  13. Шематизмъ… Епархіи Станиславôвскои… 1911. — С. 230.
  14. Шематизмъ… Епархіи Станиславôвскои… 1912. — С. 42; Шематизм… Епархії Станиславівскої… 1913. — С. 43.
  15. Шематизм… Епархії Станиславівскої… 1914. — С. 229.
  16. Мельничук, Сивицький, с. 282.
  17. 17,0 17,1 17,2 17,3 Тарас, І. Ілля Кливак: пророк Одещини. — 2008. — 26 квітня.
  18. 18,0 18,1 Виселили священика // Діло. — 1939. — Ч. 62 (19 берез.). — С. 13.
  19. 19,0 19,1 Ходак, с. 89.
  20. Делятинський, с. 378.
  21. Є інші дати: 1 листопада → див.: Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях. Матеріяли історії. — Вінніпеґ : друкарня Видавничої Спілки «Поступ», видав Дмитро Микитюк, 1966. — Т. III. — С. 226; у ТЕСі — 6 листопада → див.: Гуцал, П. Плиска Михайло Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 468–469. — ISBN 978-966-528-318-8.
  22. У книзі «Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923…» — о. Клівак; див. С. 354.
  23. Делятинський, с. 374.
  24. Західно-Українська народна республіка 1918—1923. Документи і матеріали. У 5 т. — Т. 1: Листопадова 1918 р. національно-демократична революція. Проголошення ЗУНР / Уклад.: О. Карпенко, К. Мицан. Івано-Франківська обласна державна адміністрація; Прикарпатський університет ім. В. Стефаника; Державний архів Івано-Франківської області. — Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2001. — С. 353—354 розділ. № 185. Протокол зборів делегатів Бучацького повіту по виборах повітового комісара і членів повітового комітету // Західно-Українська народна республіка 1918—1923. Документи і матеріали : у 5 т. / Т. 1 : Листопадова 1918 р. національно-демократична революція. Проголошення ЗУНР / Уклад.: О. Карпенко, К. Мицан. : Лілея-НВ, 2001. — С. 353—354. — ISBN 966-7263-75-4. (джерело надав д-р Петро Гуцал).
  25. У ТЕСі — з 1922-го; див.: Мельничук, Сивицький, с. 282.
  26. Перебував під строгим наглядом поліції.
  27. За даними ТЕС — 1939; див.: Мельничук, Сивицький, с. 282.
  28. У Мшанці відкрили та освятили пам’ятник отцю Кливаку.

Джерела

  • Мельничук, Б., Сивицький, Д. Кливак Ілля Федорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 282. — ISBN 978-966-528-318-8.
  • Ходак, І. Місіонерська діяльність священика Іллі Кливака на півдні України в 1917-1919 рр. // Чорноморська минувшина. Записки Відділу історії козацтва на Півдні України — Одеса, 2013. — С. 85—93.

Посилання

Зауваги