Ігор Олещук

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Інженер, громадсько-політичний діяч, науковець
Ігор Олещук
Ігор Олещук (12.10.2007)
Ігор Олещук (12.10.2007)
Инші імена: Ігор Андрійович Олещук
Псевдо: «Грушка»
Народження: 21.05.1931
х. Чорний Ліс, нині село, Збаразький район, Тернопільська область, Україна
Громадянство: українець
size Польща → size Українська держава (1941)size УРСРsize Україна
Родина: батько — Андрій, сини — Тарас, Роман, Володимир
Освіта: Чорноліська школа, Збаразька середня школа № 1, Львівський політехнічний інститут (нині національний університет «Львівська політехніка»)
Робота: цукрозавод «Поділля», диспетчер, інженер по режимах, керівник групи перспективного розвитку «Тернопільобленерго»
Творчість: книги «Шлях до світанку», «За свободу і соборність» (співавтор), путівник по музею «Тернопільський історико-меморіальний музей політичних в'язнів» (співавтор), публікації у «Вільному житті», «Свободі» та інших
Наукова діяльність: старший науковий працівник Тернопільського історико-меморіального музею політичних в'язнів
Політична діяльність: Юнацтво ОУН, Народний Рух України
Громадська діяльність: дисидент, член ради і голова Тернопільського обласного товариства «Меморіал», член Ради Конгресу української інтелігенцїі
Відзнаки: Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня, Відзнака Тернопільської міської ради, Лавреат премії імені Ярослава Стецька
Примітки: репресований совіцьким режимом

Ігор Олещук (псевдо «Грушка», повне ім'я: Ігор Андрійович Олещук; нар. 21 травня 1931, х. Чорний Ліс, нині село в околиці Збаража, Україна) — український інженер, громадсько-політичний діяч, член Юнацтва ОУН (1946), дисидент, член ради і голова Тернопільського обласного товариства «Меморіал», старший науковий працівник Тернопільського історико-меморіального музею політичних в'язнів, автор статей у «Тернопільському енциклопедичному словнику». Лавреат премії імені Ярослава Стецька.

Життєпис

Ігор Олещук читає вірш Тараса Шевченка (23.08.2012)
З побратимами зі спілки політв'язнів та репресованих (23.08.2012)

Ігор Олещук народився 21 травня 1931 року[1] на хуторі Чорному Лісі[2] Збаразького повіту ЗУНР, анексованого Польською Республікою (за польським адмінподілом, Тернопільського воєводства), нині Збаразького району Тернопільської області, Україна, в родині Андрія Олещука.

Освіта

Початкову освіту здобув у рідному селі, далі навчався у Збаразькій середній школі № 1. Закінчив Львівський політехнічний інститут (1965, нині національний університет «Львівська політехніка»). Член Юнацтва ОУН (1946).

Політв'язень

У 15 років написав щомісячний звіт № 3 і підписав його псевдо Грушка. Коли кдбісти викрили криївку і знайшли цей звіт, то за почерком легко знайшли автора. В 17 років його заарештували і кинули до Збаразької в'язниці, пізніше перевели в Тернопільський слідчий ізолятор. 22 листопада 1948 військовий трибунал Прикарпатського військового округу засудив Ігоря Олещука на 25 років таборів суворого режиму; покарання відбував на шахтах Воркути (нині РФ). Молодий політв'язень потрапив в оточення української інтелігенції. В таборі не вистачало медичних працівників, а знаючи латину за 8 місяців вивчився на медбрата і почав працювати фельдшером у травмпункті в шахті. Надавав першу медичну допомогу пораненим в'язням-шахтарям. 1954 року, після смерти Сталіна, судова комісія зменшила термін покарання Ігоря Олещука до 8 років, а оскільки він мав кілька так званих трудових заліків, виконавши 150 % робочого плану, то звільнений у грудні 1955.

Як згадує пан Ігор:

«
«У 50-ти градусний мороз нас загнали в бараки на двотижневий карантин. Видали фуфайки, валянки і чуні. Нас, новоприбулих, пограбували „блатні“, напавши на барак і забравши теплі речі, які ми взяли з собою. Через погане харчування і 12-ти годинний робочий день, чотири рази за півтора року потрапляв в оздоровчий пункт. В таборі не вистачало медичних працівників, а знаючи латину за 8 місяців вивчився на медбрата і почав працювати фельдшером у травмпункті шахти. Надавав першу медичну допомогу пораненим в'язням-шахтарям. Ми у 40-50-ти градусні морози будували міст через річку Аяч-Яга, — пригадує І. Олещук. — Працювали по 12 годин. Незважаючи на те, що на обличчя натягували маски, все ж без обморожень не обходилося. Попри велике фізичне навантаження нас дуже погано годували. Привозили так звані „гарячі обіди“ — 2 кілограми каші і літр олії на всю групу…».[3]
 »

Робота

Працював на цукровому заводі «Поділля» (1956—1962), у «Тернопільобленерго» на посадах диспетчера, інженера по режимах і керівника групи перспективного розвитку (1962—1995).

Від 1996 — старший науковий працівник історико-меморіального музею політичних в'язнів (Тернопіль).

Громадська діяльність

Під час дисидентського руху Ігор Олещук приєднавшись до лав нових борців за свободу, підтримував контакти з Ігорем та Олегом Ґеретами, Миколою Литвином та іншими місцевими дисидентами.

Член НРУ (1989), від 1994 — член Ради Конгресу української інтелігенцїі, член ради Тернопільського обласного товариства «Меморіал», 2000—2002 — його голова; від 2003 — голова комісії Тернопільської обласної ради з питань поновлення прав реабілітованих.

Часто проводить екскурсії, виступає з лекціями у школах, вишах, військових частинах.

До його заслуг належить і реконструкція семи могил січових стрільців на Микулинецькому цвинтарі, а також будівництвом пам'ятної стели на фасаді будинку, що на вулиці Коперника, 1.

Родина

Одружився на початку 1960-х. Виховав трьох синів — Тараса (нар. 1965), Романа (нар. 1967) і Володимира (нар. 1972). Тарас Олещук у складі бригади Львівської кераміко-скульптурної фабрики змонтував три тризуби на приміщенні Верховної Ради України; учасник реставрацій у Львові собору святого Юра, приміщення залізничного вокзалу та інших, виготовив та встановив у Львові пам'ятну дошку присвячену куреню «Нахтіґаль». Роман привіз зі Львова сценарій «Вертепу» і 1989 року разом з колегами започаткував неформальну громадську організацію «Вертеп». Володимир закінчив Львівську художню академію мистецтв, учасник реставрації Михайлівського Золотоверхого монастиря і Свято-Успенської церкви Києво-Печерської Лаври.[3]

Доробок

Автор книги спогадів «Шлях до світанку» (2001), путівник по музею «Тернопільський історико-меморіальний музей політичних в'язнів» (2007, співавтор), «За свободу і соборність» (2007, співавтор), численних публікацій у газетах «Вільне життя», «Свобода» та інших.

Відзнаки

  • орден «За заслуги» II (2016)[4] і III ступеня (2006) — за значний внесок у збереженні та популяризації історико-культурної спадщини України та розвиток музейної справи,
  • орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2009) — за значний особистий вклад у соціально-економічний, науково-технічний і культурний розвиток України,
  • відзнака Тернопільської міської ради I ступеня (2010),
  • довічна державна іменна стипендія відповідно до Указу Президента України Петра Порошенка № 684/2014 від 26 листопада 2001 «Про призначення довічних державних іменних стипендій громадянам України, які зазнали переслідувань за правозахисну діяльність»[5],
  • Тернопільська обласна премія імені Ярослава Стецька (2012),
  • грамоти, подяки Тернопільської обласної ради та адміністрації, громадських організацій.

Примітки

  1. Головин, с. 666—667.
  2. Підставка, Р. Чорний Ліс // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 313. — ISBN 978-966-457-228-3.
  3. 3,0 3,1 Уніят, В. 85 весен тернополянина Ігоря Олещука / Віктор Уніят // Тернопіль вечірній. — 2016. — 21 травня.
  4. Указ Президента України від Серпень 2016 року № 338/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці незалежності України».
  5. Указ Президента України від 26 листопада 2001 року № 684/2014 «Про призначення довічних державних іменних стипендій громадянам України, які зазнали переслідувань за правозахисну діяльність».
    Ігор Олещук отримав довічну іменну стипендію від Президента України // Сайт Тернопільської ОДА. — 2014. — 24 серпня.

Джерела

Посилання

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Тернопіль: Ігор Олещук про Великдень у ГУЛАГ // 20 хвилин. — 2012. — 10 квітня.
Відверто про політику, 9 травня 2012 // 20 хвилин. — 2012. — 9 травня.
Тернопільський музей політв'язнів // Спілка офіцерів. — 2012. — 23 грудня.
Ігор Олещук про Степана Бандеру // Відеоканал Миколи Василечка. — 2014. — 3 січня.
22 червня — День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни // Телеканал ІНТБ. — 2015. — 22 червня.
Ігор Олещук отримав нагороду від Президента // Телекомпанія TV-4. — 2016. — 23 серпня.

Зауваги