Іван Ружицький

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Освітянин, краєзнавець
Іван Ружицький
Іван Ружицький, січень 2007
Іван Ружицький, січень 2007
Народження: 22.06.1931
м. Язловець, нині село, Бучацький район, Тернопільська область, size Україна
Громадянство: українець
size Українська держава (1941)size СРСРsize Україна
Родина: батьки — Антон, Парасковія, діти — Олександра, Надія
Освіта: Язловецька СШ, Чернівецький університет
Робота: учитель, інспектор шкіл
Відзнаки: медалі «70 років УПА», «25 років незалежності України», грамоти МОНУ і ВРУ

Іван Ружицький (нар. 22 червня 1931, м. Язловець, нині село, Україна) — український освітянин, краєзнавець, літератор, організатор краєзнавчого музею.

Життєпис

Іван Ружицький народився 22 червня 1931 року на галицькому Поділлі в місті Язловці Бучацького повіту Тернопільського воєводства[1] (нині село Бучацького району на Тернопільщині, Україна) в сім'ї селянина Антона Ружицького (1895—1957) та його дружини Парасковії з Дублянських (прожила 82 роки). Батько був господарем середнього достатку, але коли прийшли совіти, то майно сім'ї більшовики конфіскували (так зване «розкуркулення»). Іван Ружицький мав сестер Надію (1923—1960), Мирославу (1926—2006), брата Любомира (1934—1944), який загинув від травми, отриманої внаслідок вибуху гранати.

1949 року п. Іван закінчив Язловецьку середню школу і намагався вступити до Львівського технікуму залізничного транспорту, проте спроба була невдалою. Тому того ж року він влаштувався вчителем історії у Возилівській сільській школі. 1950 року вступив на заочну форму навчання на педагогічний факультет Чернівецького університету (нині Чернівецький національний університет імени Юрія Федьковича). У травні 1951 року мобілізований на військову службу в совіцьку армію, де служив у підрозділі, який називали «когорта смертників». Однак Іванові Ружицькому не довелося воювати в Кореї, оскільки 1953 року Радянський Союз підписав мирний договір, і вже в листопаді 1953-го він повернувся додому.

Іван Ружицький, 1970-ті або 1980-ті

Після цього працював учителем у селах на Бучаччині — Сновидів, Костільники, Зубрець. 1959 року закінчив Чернівецький університет і разом з дружиною переїхав до Золотого Потоку. В 1959—1962 роках працював на посаді інспектора шкіл у Золотопотіцькому та Бучацькому районах. З вересня 1962 року по вересень 2000-го працював учителем історії в Золотопотіцькій середній школі.

1965 року разом з учнями-краєзнавцями організував шкільний краєзнавчий музей, якому 1998 року Міністерство освіти України присвоїло звання «Зразковий». Також займався туристично-краєзнавчою роботою. За весь час роботи вчителем організував 280 походів, якими було охоплено 3870 учнів, і 57 екскурсій. Також організував екскурсії для вчителів Золотопотіцької школи та шкіл Бучацького району в Карпати, Закарпаття, Крим, Прибалтику, Кавказ, Київ, Мінськ, Берестя, Ленінград (нині Санкт-Петербург), Москву та відпочинок учителів школи з сім'ями на березі Чорного моря поблизу Одеси (6 разів). Разом з учнями зібрав важливий краєзнавчий матеріал.

1 грудня 2011 року брав участь у круглому столі з нагоди 20-річчя референдуму про Незалежність України, який відбувся в редакції бучацької районної газети «Нова доба».

Відзнаки

  • Грамоти Міністерства освіти і Верховної Ради України,
  • медалі
    • «70 років УПА» (2012),
    • «25 років незалежності України» (2016)[2][3]
  • Людина листопада 1992 року за версією газети «Нова доба»[4].

Доробок

Разом з учнями зібрав наступний краєзнавчий матеріал:

Є автором та співавтором деяких статей та редактором краєзнавчого нарису «Літопис Золотопотіцький» (томи 1–2, 2001), автором літературних творів («Мати»[5], «За горілкою йшла і корова, йшла і… жінка»[6], «Добродій», «Галичани», «В бій підемо другий раз»), співавтор біографічної статті «Ружицька-Івахнюк Надія Юліянівна» у ТЕСі.

Родина

1957 року одружився з Оксаною Павлишин. Діти:

Є двоє правнуків — Марко (нар. 2015), Володимира (нар. 2016).

Примітки

  1. З листопада 1918 року входило до складу ЗУНР. Однак вся Східна Галичина була окупована Польською Республікою у висліді українсько-польської війни 1918–1919 років та за рішенням Ради послів держав Антанти щодо східних кордонів Польщі від 15 березня 1923 про визнання суверенітету Польщі над Східною Галичиною увійшла до її складу.
  2. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»., С. 123.
  3. Свято незалежності України // Бучацька РДА. — 2016. — 25 серпня. — 11:01.
  4. Нова доба. — 1993. — № 5 (22 січ.). — С. 2.
  5. Ружицький, І. Мати // Бучаччина: історія сучасності «Береги свободи слова». — Тернопіль : ВАТ «ТВПК „Збруч”», 2008. — С. 50—51. — ISBN 978-966-528-289-1.
  6. Ружицький, І. За горілкою йшла і корова, йшла і… жінка // Бучаччина: історія сучасності «Береги свободи слова». — Тернопіль : ВАТ «ТВПК „Збруч”», 2008. — С. 215—216. — ISBN 978-966-528-289-1.

Джерела

  • Літопис Золотопотіцький. Том 1 / Головецька Л. В., Зелінська Б. В., Довбенко В. І., Кутиська П. І., Кушик М. І., Моспан М. К., Ружицький І. А., Семак В. О., Страмик І. І., Ходецький К. Р., Юзьків В. П. / За редакцією І. А. Ружицького. — Тернопіль : Мандрівець, 2001. — 280 с.: іл. — ISBN 966-634-041-0.

Зауваги

  • Матеріали зібрані ученицею 9 класу Соколівської ЗОШ Лілією Ярославською.