Іван Кривенький

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
учасник Українських національно-визвольних змагань
Іван Кривенький
Псевдо: Захар
Народження: 1919
с. Жизномир, ЗУНР
Смерть: 19 грудня 1950
с. Білявинці, Бучацький район, Тернопільська область
Громадянство: size ЗУНР
Родина: батько — Степан, дружина — Ірина, дочка — Маруся
Робота: провідник Служби Безпеки ОУН
Військова служба: дивізія Зброї СС «Галичина», УПА
Політична діяльність: член ОУН
Громадська діяльність: діяч товариств «Луг», «Просвіта»

Іван Кривенький (псевдо «Захар»; 1919, с. Жизномир, нині Україна — 19 грудня 1950, с. Білявинці, нині Україна) — український громадсько-політичний діяч, військовик, просвітянин. Учасник Українських національно-визвольних змагань. Надрайоновий[1] (або районовий[2]) провідник Служби Безпеки ОУН.

Життєпис

Іван Кривенький, син Степана, народився 1919 році в с. Жизномирі Бучацького повіту ЗУНР (нині Бучацького району на Тернопільщині, Україна).

Під час навчання в школі став членом товариств «Луг», «Просвіта». Гарно співав, був дяком у церкві. Воював у лавах дивізії Зброї СС «Галичина». Під час одного з боїв у селі Русилові був важко поранений, лікувався у криївці у знайомих. Левко Бегерський (псевдо «Дон») був його вірним побратимом, вони мали криївки в лісах поблизу сіл Малих Заліщиків, Броварів, містечка Золотого Потоку, також на подвір'ї дитсадка. 1950 року з товаришем, уродженцем Бариша, зробили криївку на горищі господаря Бойка в селі Білявинцях. Хтось видав повстанців, вони потрапили в оточення, розпочали бій.

19 грудня 1950, за одними даними, загинув у бою з підрозділом МҐБ, за іншими — здійснив самогубство, не бажаючи потрапити до лап карателів. Тіла загиблих забрали до Бучача, де вони кілька діб лежали під стінами будинку НКВД, а потім були вивезені в урочище на пагорбі Федір.

Сім'я

Дружина — Ірина, донька Михайла, уродженка с. Цвітової, активно допомагала чоловікові. Репресована совітами, пережила два арешти, тортурована. Після другого арешту в 1947 вивезена до Чортківської тюрми, засуджена до 10 років таборів. Після отримання права на поселення написала сестрі, щоб та надала притулок. Однак отримала відповідь, що повертатись не варто, а їх з Іваном дочка Маруся (на момент арешту матері мала 6 років) померла. 1957 року відправлена додому та одразу в Буданівську психлікарню, при цьому не знала, де перебуває, вважала, що в тюрмі. Випадково її побачив односельчанин, який сповістив сестру, що проживала в Трибухівцях, яка таки забрала до себе Ірину. Проживаючи в сестри, якийсь час вдова не знала, що Марусю вдочерила Стефа-Марія Саранчук — зв'язкова «Захара», дочка скульптора з Броварів Степана Саранчука, яку після доносу помістили до дитбудинку в Теребовлі.

Примітки

  1. Олещук, с. 315.
  2. Синенька, с. 85.

Джерела