Іван Заваликут

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Політик, правник
Іван Заваликут
Zawałykut Iwan.jpg
Инші імена: Jan Zawałykut
Народження: 10.09.1884
х. Заваликут, нині у складі с. Малих Чорнокінців, Чортківський район, Тернопільська область, Україна
Смерть: 21.03.1975
м. Сиракюзи, штат Нью-Йорк, США
серцевий напад
Поховання: очевидно, США
Громадянство: українець
size Австро-Угорщинаsize ЗУНРsize Польща → size США
Родина: батько — Яким, дочка — Ірина, зять — Михайло Рубич
Освіта: Бучацька цісарсько-королівська гімназія, Львівський університет
Робота: адвокат
Військова служба: старшина УГА, армії Австро-Угорщини
Релігія,
духовне життя:
греко-католик
Політична діяльність: діяч УНДО
Громадська діяльність: діячі «Просвіти», «Рідної школи», «Сільського господаря», УККА
Відзнаки: доктор права

д-р Іван Заваликут (10 вересня 1884, х. Заваликут, нині у складі с. Малих Чорнокінців, Україна — 21 березня 1975, м. Сиракюзи, США) — український правознавець, громадський і політичний діяч, освітянин, адвокат, доктор права, посол Польського сейму ІІ і ІІІ каденцій, діяч УНДО. Випускник Бучацької цісарсько-королівської гімназії, голова Надзірної ради Повітового союзу кооператив Копичинці.

Життєпис

Іван Заваликут народився 10 вересня 1884 на хуторі Заваликуті поблизу с. Малих Чорнокінців Гусятинського повіту коронного краю Королівство Галичини і Володимирії Австро-Угорської монархії[1] (нині у складі цього села Чортківського району на Тернопільщині, Україна) в родині Якима Заваликута.

Очевидно, що закінчив початкову (народну) школу. Після цього[2] навчався в Бучацькій цісарсько-королівській гімназії. 1900 року з відзнакою закінчив III клас[3], 1902 — V[4], 1903 — VI ((серед одноклясників у ці роки, зокрема, Ярослав Марків, Василь Чекановський, Еразм Кеффермюллєр)[5], 1905 — VIII, тоді ж склав матуру та отримав свідоцтво зрілости[6]. 1911 року закінчив студії права і політичних наук у Львівському університеті імені Франца І (нині національний університет імені Івана Франка]]. Працював у Гусятині помічником адвоката.

Під час Першої світової війни як старшина австрійської армії брав участь у боях у Карпатах з російськими військами, 1915 року потрапив у полон і був відправлений у татарське містечко Бугульма, звідки втік 1917-го. Влітку того року приїхав до Полтави; брав участь у розбудові органів влади новопосталої Української держави — УНР, зокрема, став заступником повітового комісара в м. Золотоноші на Полтавщині.

У лютому 1918 повернувся до Галичини. В період ЗУНР воював у лавах УГА як старшина 9-ї Белзької бригади[7]. Також під час Визвольних змагань перебував у так званому «Чотирикутнику смерти», перехворів плямистим тифом[8]. Потім певний час був під більшовицьким арештом в Одесі.

Після чергового повернення до Галичини 1922 року — адвокат у м. Копичинцях[7]. 1923 року в Копичинцях він та о. Анатоль Малиновський з Чабарівки скликали загальні збори діючих українських кооператив, на яких заснували Повітовий союзу кооператив Копичинці та обрали головою його Надзірної ради д-ра Заваликута[9]. У 1923—19З0 роках брав діяльну участь у товариства «Рідна школа», був членом наглядової ради «Українбанку»; вів 7-класну приватну школу.

Був послом Польського сейму від УНДО в одному з округів Тернопільського воєводства (1927—1930, 1935—1938 роки). 1930-го переїхав до м. Коломиї (нині на Івано-Франківщині), де відкрив власну канцелярію. Того ж року за звинуваченням у державній зраді заарештований польською владою і ув’язнений (зокрема, в Чорткові[10]) до 1932-го[7]. Загалом його двічі арештовувала польська влада, хоча він мав конституційно ґварантовану недоторкальність як посол сейму[8]. У своїх поїздках по Поділлю, Підкарпаттю, Покуттю, частково Волинню організував місцеві і повітові кооперативи, гуртки «Рідної школи», «Сільського господаря», читальні «Просвіти»[8].

Як адвокат працював у містах Замості, Станиславові (від 1941, нині Івано-Франківськ[7]). Навесні 1944-го емігрував до Німеччини[11], де перебував у таборах для переміщених осіб в м. Байройті (Баварія), Ельванґені (Швабія)[10], обороняв українських скитальців-депістів перед американськими судами. 1950 року емігрував до США (спочатку мешкав у районі Нью-Йорка Бруклині[10]), де не мав права вести адвокатську діяльність, однак брав участь у діяльности українських громадсько-політичних товариств[8], зокрема Українського Конгресового Комітету Америки (УККА), Товариства українських ветеранів.

Помер 21 березня 1975 в м. Сиракюзах (штат Нью Йорк), США від серцевого нападу. Похорон мав відбутися 24 березня[12].

Родина

Був одружений, мав дочку Ірину і зятя Михайла Рубича, які обидвоє здобули ступінь магістрів[10].

Примітки

  1. Czarnokońce 2.) Czarnokońce małe i wielkie…, wś, pow. husiatyński // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. — S. 758. (пол.)
  2. Власне дослідження автора — Дмитро Лоґуш.
  3. Sprawozdanie Dyrekcyi Gimnazyum Państwowego w Buczaczu za rok szkolny 1900. — Stanisławów: Nakładem Funduszu Naukowego, z Drukarni i litografii Stanisława Chowańca w Stanisławowie, 1900. — S. 52. (пол.)
  4. Sprawozdanie Dyrekcyi Gimnazyum… w Buczaczu… 1902. — Lwów, 1902. — S. 54. (пол.)
  5. IV. Sprawozdanie Dyrekcyi Gimnazyum… w Buczaczu… 1902/3. — Stanisławów, 1903. — S. 60. (пол.)
  6. VI. Sprawozdanie Dyrekcyi Gimnazyum… w Buczaczu… 1905. — Buczacz, 1905. — S. 87. (пол.)
  7. 7,0 7,1 7,2 7,3 Гуцал, с. 39.
  8. 8,0 8,1 8,2 8,3 Логаза, М. Іван Заваликут // Вісті Комбатанта. — 2017. — 23 лют.
  9. Савка, Б. Копичинці. Мандрівка через століття. Історичний нарис. — С. 118. — ISBN 966-7497-59-3.
  10. 10,0 10,1 10,2 10,3 90-ліття адвоката д-ра Івана Заваликута // Свобода. — Дзерзі ситі і Ню Йорк, 1974. — Ч. 176 (1 жовт.). — С. 4.
  11. У ТЕС стверджується, що виїхав до Німеччини 1939-го.
  12. Д-р Іван Заваликут, видатний політичний і громадський і діяч, помер у Сиракюзах // Свобода. — Дзерзі ситі і Ню Йорк, 1975. — Ч. 57 (25 бер.). — С. 1.

Джерела, література

  • Віват, І. Незламний борець за волю України // Тернистий шлях. — 1993. — 6 лист.
  • Гуцал, П. Заваликут Іван Якович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ин.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2010. — Т. 10 : З — Зор.— С. 39. — ISBN 978-966-02-5721-4.
  • Мельничук, Б., Пиндус, Б. Заваликут Іван Якович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ин. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 591. — ISBN 966-528-197-6.

Зауваги