Єжи Язловецький

Матеріал з Тернопедії
Перейти до: навігація, пошук
Державний діяч, дідич
Єжи Язловецький
Інші імена: Юрій Язловецький (Монастирський)
Народження: до 1510 </br> Язловець
Смерть: близько 8 березня 1575
Громадянство: Річ Посполита
Родина: батько — Миколай Язловецький-Монастирський, матір — Ева з Подфіліпських
Освіта: при дворі краківського єпископа Павела Томіцького
Робота: державний, політичний діяч, урядник, магнат
Військова служба: великий коронний гетьман

Єжи Язловецький, або Ю́рій Язлове́цький (пол. Jerzy Jazłowiecki; до 1510 — відразу після 8 березня 1575) — державний, політичний і військовий діяч Польського королівства й Речі Посполитої. Представник шляхетських родів Язловецьких, Монастирських гербу Абданк — відгалужень магнатського роду Бучацьких. За віросповіданням — римо-католик, потім кальвініст.

Життєпис

Варіант гербу Абданк
В'їзд до Язловецького замку
Символ кальвіністів

Єжи Язловецький народився до 1510 року[1], напевно, в якійсь з маєтностей батька. Єдиний син кам'янецького каштеляна Миколая Монастирського-Язловецького та його дружини Еви з Подфіліпських. Схоже, що виховувався при дворі краківського латинського єпископа Павела Томіцкого.

У 18 років взяв участь та уславився в битві з татарами під Кам'янцем на Поділлі. Брав участь у поході польських коронних військ на Очаків. Біля того міста дізнався, що Очаківський замок належав союзникові польського короля — Асламові Султану; дав слово лицаря з'ясувати цю справу. Під Очаковом на Є. Язловецького напали після битви; потрапив до татарського полону, звідки звільнився завдяки великому викупові[1].

За Шимоном Старовольським, 1531 року брав участь у битвах під Обертином, Гвіздцем (обидва нині на Івано-Франківщині) з вояками молдавського господаря Петру IV Рареша, що є малоймовірним через відсутність його в списку учасників Обертинської битви. Командував ротою кавалерії на Поділлі з 1533 до 1557 року[1].

1546 р. під впливом дружини перейшов на кальвінський обряд, пізніше закрив у своїх маєтностях костели, прогнав ченців-домініканців. Замолоду підписувався Монастирський, з 1547 р. почав уживати підпису Язловецький.

Близько 1548 року призначив пробощем у Язловці ксьондза Хшонстовского[2], який 25 грудня 1549 за присутності Єжи Язловецького в костелі Марії Магдалини оголосив парафіянам, що є кальвіністом та що від цього дня храм стає кальвінським збором[3]. 1556 року вигнав домініканців з монастиря в Червоногороді, церковне майно використовував для приватного вжитку. 13 листопада 1557 отримав Кам'янецьке староство. Язловецький належав до комісії по встановленню кордону між українськими землями і татарсько-турецькими. 23 квітня 1564 року вирушив з дипломатичною місією до Стамбулу для переговорів з султана Сулейманом I Кануні (Пишним), за що отримав від короля місце у Сенаті.

Упродовж 1550—1560 років його коштом було проведено розбудову Язловецького замку: зведено в'їзну вежу, над брамою якою помістили дві пам'ятні таблиці (камінна збереглась, металева знищена під час першої світової).

Схопив 1564 р. господаря Молдавії Штефана VII Томшу, якого згодом стратили у Львові. 20 серпня 1566 отримав привілей на Любачівське староство. 23 червня 1567 був старостою летичівським[4].

1568 р. король Сиґізмунд II Авґуст доручив йому вибрати з-поміж козаків «почет» на державну службу. Є. Язловецький вивів цих козаків з-під влади, присуду будь-яких урядів (посадовців), призначив над ними старшим і суддею Яна Боровського[5] (Бадовського).

1569 р.: підписував акти приєднання Київщини, Волині, Підляшшя до Корони Польської; 3 вересня став польним гетьманом коронним, провів докорінну реорганізацію оборони поточної: вивів з неї малорухливу важку кавалерію (була малоефективною у боротьбі з татарами), натомість створив підрозділи легкоозброєної кавалерії, чиє озброєння було аналогічне турецькому. Ввів до піхоти підрозділ з 300 козаків, пересунув оборону проти татар з Поділля до Дніпра.

Перед 14 березня 1571 отримав Хмільницьке староство, яке цього року відступив сину Міхалові. Під час першого міжкоролів'я належав до прихильників маршалка великого коронного Яна Фірлея, але пізніше з іншими підписав вибір королем Генріха Валуа. Користувався підтримкою султана Селіма II (поряд з примасом Польщі Якубом Уханським, Яном Фірлеєм) при кандидуванні на трон[4].

1572 р. прийняв васальну присягу молдавського господаря Йована III Суворого, приховавши від нього факт смерті короля Сиґізмунда II Авґуста. Під час наступних виборів короля його кандидатуру на трон підтримувала частина шляхти, султан Селім II. До кінця життя обороняв степові кордони.

Під час другого безкоролів'я разом із Станіславом Ґуркою, Пйотром Зборовським (син Марціна; краківський воєвода, тлумацький староста[6]), сандомирським старостою Анджеєм Фірлеєм потаємно вислав Кшиштофа Зборовського до Вільгельма Роземберга взнати, чи згодився би претендувати на трон. У цей час представники шляхти Руського та Подільського воєводств скаржилися, що його вояки за його відома нищили їх маєтності. Шляхта оборону кордонів довірила львівському старості Миколаєві Гербурту та скальському старості Станіславу Лянцкоронському. 28 липня 1574 підписав «конфедерацію руську», в якій не погоджувався на пункт про жовнірів на Русі та Поділлі. Обурення виросло у вересні 1574: під час суперечки Є. Язловецького з київським воєводою, князем Костянтином Василем Острозьким татарські загони відпровадили до Османської імперії 3000 полонених людей, не роблячи шкод у маєтностях Є. Язловецького. Він кинувся навздогін, але зміг догнати тільки тих, хто не переправився через р. Дністер, їх витяв «у пень», звільнив тільки частину з неволі.

Помер, за одними даними, відразу після 8 березня 1575 від чергового приступу лихоманки (пол. febra)[4]; Стенлі Ковальскі стверджував — у Язловецькому замку[7]. За даними о. Шимона Окольского, помер 1577[8]. У момент смерті був старшим над низовиками; схоже, також посідав уряд великого коронного стражника[4]. Був похований у родинному гробівці Язловецьких на території власного замку[9]

Уряди (посади)

Великий гетьман коронний (1569–1575, без процедури номінації), польний гетьман коронний (1569), воєвода подільський (1567) і руський (1569), каштелян кам'янецький (на Поділлі, 1564). Староста червоногродський (14 березня 1544 отримав від батька[1]1544), кам'янецький (1547), летичівський (1566), хмільницький (1571), снятинський (1573).

Маєтності

По батькові успадкував Язловець та прилеглі села. 1549 року став дідичем Свидової (Червоногородський повіт), 1553 — Більчого (Кам'янецький повіт). Посідав маєтності Шипівці (Sipowce), містечка Нові Давидківці, або Лехнівці (Скальський повіт, 1553). 1553 року отримав право викупу в «доживоття» села Печерне (Червоногородське староство). 1565 року отримав у «доживоття» села Острів, Демесківці (Галицький повіт), 1566 — села Здирів (Zdzierów), Нижній Кут (або Ніжникут, Niżnykąt), Коза, Ляшки, Білопіль, Берестів, Картів, Устя, дві Торговиці, Підвисоке, Урушів (нині Русів в околиці Снятина), Ясенів у Львівському, Галицькому, Коломийському повітах[10]. 1569 р. заснував на території села Старий Люблинець нове поселення — Воля на Селищах; воно з часом стало називатись Новий Люблинець[11]. Був дідичем містечка Бариша[12].


Сім'я

Був одружений з Ельжбетою Тарло (1546) — дочкою крайчого коронного, підчашого коронного Яна Тарла та Дороти з Тарновських. Діти:

  • Миколай (пом. 1595) — староста снятинський, червоногородський, сокальський, його шлюби з Катажиною Гербурт, Анною Сенявською, Олександрою Тишкевич були бездітними
  • Міхал (пом. 1582[13]/до 1584) — староста хмільницький, шлюб з Катериною Свірч був бездітним; загинув на полі битви[14]
  • Пйотр Єнджей[14] (Анджей Пйотр; 1559—22.9.1581, Рим) — староста червоногородський, загинув на полі битви (або помер, маючи 22 роки і 10 місяців),[14] був його надгробок з епітафією[15]
  • Геронім[16] (пом. 1607) — воєвода подільський
  • Ельжбета — дружина Якуба Претвича (сина теребовельського старости Бернгарда Претвича)
  • Катажина — дружина Яна Вольського (дідич Підгаєць[17])
  • Анна — дружина придворного, ротмістра Мартина Чурила, матір Юрія, Миколая, Мартина, Андрія, Анни, Катерини[18]
  • Ядвиґа з Бучача[19] — друга дружина ротмістра Анджея Белжецького (Белзецького[20]);[21][22] офірувала домініканському монастирю в Підкамені 30 липня 1636 срібний хрест з часткою Ісусового хреста[23], фундаторка монастиря в Мурафі, якому записала село Пилявці (тепер Пилява в околиці Старої Синяви)[19]

Вшанування

Йозяш Сімлер присвятив йому 1568 року твір «De aeterno Dei Filio»[24].

Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 Żelewski, s. 121.
  2. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 41.
  3. Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 41—42.
  4. 4,0 4,1 4,2 4,3 Żelewski, s. 122.
  5. Андрусяк Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 29.
  6. Piotr Zborowski h. Jastrzębiec (ID: dw.10950)
  7. Chapter V. The Buczacki and Jazlowiecki Families // Jazlowiec. The town lost in history by Stanley J. Kowalski. (англ.)
  8. Okolski, S. Orbis Polonus. — Kraków, 1641. — S. 9. (лат.)
  9. Kowalski, S. J. Powiat buczacki i jego zabytki. — Biały Dunajec — Ostróg : Wołanie z Wołynia, 2005. — S. 130. — ISBN 83-88863-16-9.
  10. Żelewski, s. 122—123.
  11. Кущак, Д. Історія села Люблинець Новий. — Львів : Свічадо, 2010. — С. 13. — ISBN 978-966-395-408-0.
  12. Quirini-Popławski, R. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Baryszu // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków, 2010. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 18. — S. 15.
  13. Niesiecki, К. Korona polska… — Т. 2. — S. 422.
  14. 14,0 14,1 14,2 Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 45.
  15. Starovolscio, S. Monumenta sarmatarum. — Cracoviae, 1655. — S. 811.
  16. Станкевич, М. Бучач та околиці. — Львів : СКІМ, 2010. — С. 35.
  17. Niеsiеcki, К. Кorona polska… — Lwów, 1743. — Т. IV. — S. 591.
  18. Boniecki, A. Herbarz polski… — Cz. 1. — T. 4. — S. 35.
  19. 19,0 19,1 Pilawa 2, małe miasteczko // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1887. — T. VIII : Perepiatycha — Pożajście. — S. 130. (пол.) — S. 130.
  20. Чернелицький замок // Пам'ятки України. — 2015. — № 7—9 (191). — С. 8, 33, 35, 37.
  21. Niesiecki, K. Korona polska… — T. 1. — S. 70.
  22. Hejnosz, W. Bełzecki z Bełżca Bartłomej, h. Jastrzębiec (†1583) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1935. — T. 1. — S. 414.
  23. Barącz, S. Dzieje klasztoru WW. OO. Dominikanów w Podkamieniu. — Tarnopol, 1870. — S. 27.
  24. Żelewski, s. 123.

Джерела та література

  • Ковалець, Т. Конституція Язловецького гетьмана з Бучача із козаками низовими запорозькими року Божого 1571": невідома постанова першої козацької комісії // Іван Огієнко і сучасна наука та освіта: науковий збірник: серія історична та філологічна. — Кам'янець-Подільський, 2015. — Вип. ХІ. — С. 63—71.
  • Підставка, Р., Рибчинський, О. Язловець — 640. Історія, архітектура, туризм. — Збараж, 2013. — 128 с.
  • Barącz, S. Pamiątki jazłowieckie. — Lwów : Drukarnia «Zakładu narodowego im. Ossolińskich», 1862. — 230 s. (пол.)
  • Boniecki, A. Buczaccy — Jazłowieccy — Monasterscy // Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1900. — Cz. 1. — T. 2. — S. 218—219. (пол.)
  • Niesiecki, K. Korona polska przy złotej wolności… — Lwów, 1738. — Т. 2. — 761 s. — S. 421—422. (пол.)
  • Żelewski, R. Jazłowiecki (Monasterski) Jerzy h. Abdank // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1964. — T. XI/1, zeszyt 48. — S. 121—123. (пол.)

Посилання

Зауваги